Лідія Гулько - Царський пояс

– Що Бородавка в Ольвії робить? На торжку сидить, шкури лисячі продає?

– Та ні. Бородавка – раб. Він украв у вождя скіфського племені пояс. У Степу Бородавку спіймали фракійці. Вони продали його в рабство. Зараз він на будівництві працює.

Оченята дівчинки загорілися:

– А де пояс? Ти його колись бачив? Який він?

– Бачив. Його раніше Скіл носив. Він гаптований золотими нитками На ньому гарні квіти і птиці. – Хлопчик зітхнув. – Бородавка «працював» у парі, з товаришем. Той украв пояс і зник.

– Значить, у Бородавки пояса нема. Прикро, – зітхнула дівчинка.

– Чого мене шукала? З Неонілою негаразд?

– Ні, інше. Мама пригадала одну розмову із вакханками. Тоді говорили про вічну молодість і нев’янучу жіночу вроду. Вакханки згадували яблучко.

– Яке ще яблучко? Зелене чи з червоними бочками? – жартував Мишко.

Він забув про неприємну зустріч на пристані. Його кроки пришвидшилися.

Однак Ія належно не відреагувала на жарти. Вона не реготала. Навпаки, зі серйозним обличчям розповідала:

– Мовиться про чарівне яблуко. Його ще називають молодильним. Той, хто його з'їсть, – до глибокої старості молодий і вродливий. Матуся мріє скуштувати молодильне яблучко.

Мишка пронизала радісна здогадка. Ія виправилася? Ію кличуть дороги пригод?

– Вакханки розказували, що в морі є острів Буян, де росте яблуня, що родить золоті яблучка.

О, він не дочекається доки черепаха Ія озвучить своє рішення. Першим його озвучив:

– Вирушаймо за молодильними яблучками. Я цілу пазуху нарву. Щоб для моєї матусі вистачило.

Ія сумно відповіла:

– Мишо, цього разу нам і чарівна каблучка твого татуся не допоможе.

– Чому? – скрикнув хлопчик.

– Дерево охороняє Вогнедишний Змій. У нього сто очей і зирить він, чортяка, вдень і вночі.

– Твоя правда. Дійсно, небезпечно, – без ентузіазму погодився Мишко.

Вкрай схвильовані та сумні, діти зупинилися. І саме коло дерев’яної споруди, в якій ночували наймані робітники. Ія копирсала землю босими ногами, а Мишко тер пальцем камінець персня. Хлопчик невтішно думав: «Прикро, що я освоїв тільки три дії. А богиня Апі дуже сувора. Захоче – допоможе мені, а захоче – перстень зробить невидимим. Ох, скоріше б подорослішати. Тоді ні батьки, ні тітки з дядьками не втручатимуться в моє життя, не заважатимуть втілювати в життя сміливі рішення».

Його білявий чубчик, що відріс і стирчав догори, черконула на льоту ластівка. Пташка неспокійно цвірінькала. Ось пролетіла друга. Вона так само неспокійна. Мишко прислухався до пташиного писку:

– Наші крихітні дітки випали з гніздечка. Старий котяра їх з’їсть. Цвірінь, цвірінь. Яка біда! Допоможіть, хто може! Врятуйте наших діток!

Мишко біг за ластівками. За дерев’яним бараком вони спустилися і майже торкалися крильцями землі. Мишко понишпорив на тому місці – і замало не наступив на пташенят. Четверо голеньких, із синіми роздутими животиками страшків забилися під лопухове листя.

Звідкілясь узявся худющий кіт. Він терся об ноги хлопчика і нахабно нявкав. Над Мишком кружляла сотня ластівок, яких скликали невтішні батьки. Пташки боляче били Мишка крильми, дряпали його тонкими кігтиками. Хлопчик наставив ліктя, щоб захиститися від пташок. Наказав Ії:

– Шукай драбину чи якийсь ящик!

А котяра терся об його ноги і ще нахабніше нявкав:

– О! Молоденьке м’ясце пахне. Зараз я цих пташенят згамаю.

Мишко гримнув:

– Тпрусь, розбишако! Лови мишей!

І на додачу підкинув нахабу ногою. Той дременув із лопухів. Ластівки сіли на шворку, на якій робітники сушили білизну. Вони з цікавістю вертіли голівками. Немовбито слідкували за хлопчиком і дівчинкою, їхніми діями.

Ось дівчинка притягла драбину. Ось діти разом прихилила драбину до стіни. Ось хлопчик видерся нагору. Ось він обережно витягує із пазухи пташенят і перекладає їх у гніздечко.

Мишко із задоволенням спостерігав, як пташенята вмощувалися у гніздечку. А коли повмощувалися, то порозкривали величезні, у жовтих заїдах роти і хором вимагали:

– Дай черв’ячка! Дай комашку!

Пташенята були до того гидкі, що Мишко хотів на них плюнути. Але вчасно схаменувся. Адже їхнім батькам це не сподобалось би. Для кожного батька його малюк найкращий у світі.

– Спасибі тобі, хлопчику, – цвірінькали ластівки.

Мишко у відповідь привітно кивав головою.

– Ми тобі теж колись у пригоді станемо, – обіцяли пернаті.

Мишко прокричав:

– Зараз станьте мені у пригоді!

– Чим тобі, хлопчику, зараз допомогти? – хором запитали ластівки. – Розкажи нам про свій клопіт.

Пташки сіли на шворку і стихли. Приготувалися довго слухати. Але Мишко випалив:

– На острові Буяні росте яблуня. Вона родить золоті яблучка.

– Правда, росте така яблуня, – підтвердили ластівки. – Але ми ніколи на цій яблуні не відпочиваємо. Її охороняє Вогнедишний Змій.

– Слухайте, ластівки, мене уважно. Мама цієї дівчинки, що мені допомагала, слабувала і через це постаріла. Нині вона дуже сумує. Мріє вжити молодильне яблучко. Тоді вона помолодшає. Підкажіть, ласкаві пташки, як роздобути молодильне яблучко.

Ластівки зчинили такий галас, що хлопчик нічого не уторопав. Погаласувавши, знялися зі шворки і кудись полетіли. Голодні пташенята сховалися у гніздечку і притихли.

– Про що ти з ластівками бесідував? – смикнула Ія брата за руку.

Він переказав їй розмову з ластівками.

– Так завжди, – підсумувала Ія. – Спочатку кричать: «Дякуємо! Ми тобі теж у пригоді станемо!» А потім чкурнуть – тільки їх і бачили.

У Мишка засвербіло коліно. Він сів у бур’яни. Підкачав штанину, завзято чухав ногу. Ія присіла поруч. Від нудьги вивчала свої брудні п’яти.

Раптом над їхніми головами зашуміло і загуло. На принишклих дітей згори посипалися стебла якоїсь пахучої трави із синіми квіточками. Хлопчик із дівчинкою зірвалися на ноги – над ними кружляли