Лідія Гулько - Царський пояс

до джерела. Холодну воду він підносив робітникам, що працювали на будівництві. За це йому, водоносу, щось перепадало: жменя фініків чи карамельки у яскравих фантиках. Кухарка йому насипала у велику миску юшки. Ще й притрусила петрушкою, часникам і шкварками. Смакота!

Так було й другого дня. Хлопчик переходив від одного робітника до іншого. Для кожного відливав із глека в кухлик (у кожного робітника кухлик припасований до пояса) джерельної води. Підійшов ззаду до наступного – приземкуватого раба з посмугованою спиною. Злегка його штовхнув. Той дзенькнув ланцюгом і повернув до водоноса розчервоніле від сонця обличчя. Мишкові кинулася у вічі величезна бородавка, що звисала, мов бридка жаба, з носа раба. Раб гостро блимнув на малого й відвів погляд. Мишко перестав дихати. Оце так зустріч! Він не обізнався: перед ним стояв Бородавка.

Здивований закляклий хлопчик лопотів віями. Раб вихопив глечик з його рук і забулькав, обливаючи волохаті груди. Коли повертав глечик, то на водоноса не глянув.

Мишко так чкурнув від Бородавки, що курява стовпом стала. Захеканий, прибіг на пристань, до Демида.

– Дядечку, там Бородавка! – несамовито волав.

– На чому бородавка? – підняв посивілі брови грек.

– На носі. Така величезна, аж зелена. Бородавка украв у скіфського вождя пояс влади, – несамовито волав.

– Що ти мелеш? Як бородавка може щось украсти? Вона сидить собі на носі. Ото і вся її робота, – спокійно відповів грек.

– Ой, Демиде, який ти нездогадливий. Кажу тобі не про бородавку, що на носі, а про раба з бородавкою на носі. Він – скіф. Украв у Скіла, вождя кривавих скіфів, царський пояс. Там караван грецький торгував. Я Бородавку на будівництві зустрів. Негайно треба відібрати у нього пояс.

– О, це серйозна річ. Я знаю, що у скіфів вождь без царського пояса не має сили. Не поталанило, бідоласі. Можливо, ти цю історію вигадав?

– Ні, не вигадав. Правду кажу.

– Гаразд. Ходімо до начальника, котрий командує рабами на будівництві.

Начальник розмахував нагайкою і надривався від власного крику. Демид зупинився неподалік. Виглядав він не таким рішучим, як спершу.

– І чого я, старий дурень, байці малого повірив, – стиха картав себе.

Мишко переживав, що Демид придумає якусь вагому причину і повернеться на пристань.

– Якщо не підійдеш до начальника, я сам до нього підійду. І про все розкажу, – запевнив грека.

Вигляд і голос малого свідчили про рішучість і серйозні наміри.

Демид, напевно, засоромився. Задля сміливості він ковтнув якомога більше повітря, рвонув уперед і став навпроти крикливого.

Той очманіло дивився на сміливого.

– Чого тобі?

– Начальнику, тут хлопець. Сам він із Скіфії. Каже: впізнав раба. Ще каже, що цей раб украв у вождя скіфів цінну річ.

– Із скіфами ми дружимо. Про якого раба мова?

Мишко вискочив наперед.

– У нього на носі величезна бородавка.

– А, той! Він недавно в мене. Я купив його у работорговця. Дуже спритний і хитрий раб. Уже робив спробу втекти. За це мої помічники вирвали йому язика і закували у кайдани – більше не втече. Гі-гі-га-га!

Начальник дико реготав. На робітників його сміх діяв негативно. Вони вбирали голови в плечі, а ноги під ними тремтіли.

Мишко швидко запитав:

– Пояс царський у Бородавки був?

– Га-га-га! – дико реготав начальник. – Розсмішив мене, малий. Ох і розсмішив. На Бородавці навіть штанів не було. Фракієць його голим продав.

Ураз начальник помітив на будівельному майданчику непорядок. Він так голосно загорланив, що Демид затрясся і втік.

Мишко страшенно засмутився, хоча й не подавав виду. Підкидав носаками сандалів, які йому подарував Демид, камінці й не переставав думати про царський пояс. Де він міг бути? Хто його вкрав? Через декілька днів скіфський цар царів оголосить усім племенам і кочовищам про наступника померлого вождя кривавих. Тоді Скілові не бачити себе вождем кочовища, як вух без дзеркала. Несподівано в кмітливій головці блиснула думка: «Треба побалакати з Бородавкою. Він німий, але ж має голову. Ось хай нею киває. Я все зрозумію».

Хлопчик щодуху побіг на будівельний майданчик.

Бородавка недобре позирав на хлопчиська. Підозрював, що він повернувся не з доброго дива.

Мишко міцно стиснув кулаки. (Так він почувався сміливішим.) Голосно і твердо сказав:

– Ти мене впізнав, я це бачив, коли давав води напитися. Бо ти погляд відвів. Але не бійся, я про тебе нікому із кривавих не скажу. Слово честі.

Бородавка опустив голову і втупився у свої ланцюги.

Мишко упевнено вів далі:

– Зізнайся: ти вкрав пояс?

Раб закивав. Голова його швидко рухалася вгору-вниз.

– З тобою був товариш?

Знову вгору-вниз.

– Ви продали пояс?

Раб енергійно хитав головою вправо-вліво. На додачу замахав руками і щось сердито белькотів без’язиким ротом.

– Гаразд. Той, другий, теж раб?

Вправо-вліво.

– Він утік від тебе і забрав пояс із собою?

Угору-вниз.

– Ти знаєш, де він?

Вправо-вліво.

От і вся розмова з без’язиким.

Про молодильне яблучко і допомогу ластівок

Невеселий Мишко ледве тягнув ноги вулицею, що нагадувала жовтий коридор. Вона приведе його до нового будинку Демида. Хлопчик підводив підсумки своїх невдач. Роздумував: чому не завжди виходить, як того хочеться? Відповіді він не встиг придумати, бо на нього налетіла сердита Ія.

На всю вулицю сестра кричала:

– Де тебе носило? Я облазила всю Заячу балку. Ноги подряпала і будяками поколола. І на торжку була, у храм Аполлона заглядала…

– Я спілкувався з Бородавкою, скіфом, – накричав на сестру Мишко.

Дівчинка притихла.