Лідія Віріна - Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь

кохання виникло блискавично, так само обірвалося, хоч було глибоким, поглинаючим. Обірвалося разом із життям

Данієля.

Ні, в цій книжці герой не бився з ворогами революції, як

Бруно з книжки «Остання жінка і близький бій», або Че Гевара.

Сам, вісімнадцятирічний, пішов з життя, вирішив: не варто жити

далі, він не може зробити Деніз щасливою... Володя протестує: звідки Данієль знав, як Деніз розуміє щастя? Адже вони зовсім

мало були знайомі. Згубив усе через непорозуміння, не зробивши

спроби щось врятувати. Невже такий відомий письменник

виправдовує відчай без опору, поразку без боротьби?

Як і раніше, Володимир Правик не вміє вголос говорити про

заповітне. Сам дивується потребі висловитися. Втім, тепер, коли на їхньому курсі весілля за весіллям, одверто чи

приховано, глибоко або швидкоплинно засумували всі інші

хлопці. Є на світі справжнє кохання? Чим вимірюється, перевіряється? Де знайти? Зберегти як? Теми, які досі

вважалися книжковими, наблизилися до кожного, набули

життєвості. Володимир під час розмов здебільшого «слухач-

мовчун». От і зараз стримав себе: навіть другу-однодумцю тут

не варто нав’язувати якісь висновки. Тим паче коли сам не

розібрався. Може, письменник не виправдовує Данієля, тужить за

ним? Хоче застерегти від найменшої нещирості в коханні?

Деніз — «вітерець у верхів’ях» — вільна, але ж віддана. Хіба

можна було зневіритися в ній? Володимир перевтілюється одразу

в обох героїв Андре Стіля. «Їхні погляди зіткнулися... В них

наче перестали битися серця... Наче пливли вони в повітрі».

Пережити таке і віддати? Ні, він ні за що не віддасть ту, яку має беззастережно покохати. «Перше кохання — останнє

кохання». Отже, єдине, незрадливе. Не полюбляє Володимир цих

слів: «останнє», «останній». За ними — безнадійність. А людина

завжди, навіть коли їй найважче, мусить вірити, сподіватися, боротися.

Мине рівно рік, і дівчині, яку також спочатку покохав, потім

зустрів, курсант Правик буде казати це ж саме, тільки з

подвійною переконаністю. Бо повірить: їх двоє, отже, він тепер

відповідає за двох. «Яке щасливе життя буде у нас!», «Я дуже

тебе кохаю, і якщо необхідно буде віддати життя — віддам, щоб

ти була щаслива...»

А тоді, в жовтні 1981-го, повернувшись до училища з пагорба

Слави, де відпрацьовували крок перед Жовтневими святами, він

знову сяде за книжку «Роман-сон». Невже увіч зустрів Деніз, її

героїню? Невже вона живе насправді і в них, у Черкасах?

Тендітна постать, сяюче усмішкою, юністю личко. Білі

чобітки, пальто, щоправда, не чорне, як і Деніз, а червоне. Та

чому його дівчина, його веснянка має ходити в чорному пальті?

В розпалі була осінь, а Володі здавалося: весна! Як хороше, надто хороше, коли мрія, виплекана, але така цнотлива, що

боїшся випадковою думкою сполохнути її, раптом — і без

остраху! — робить крок з найпотаємнішого куточка твоєї душі на

простір життєвої реальності!

Звідти, вже не дівчина-вигадка — цілком реальна, вона

усміхнеться йому. Отже, досить прихильно сприймає його

присутність? Це буде новорічної ночі, веснянка з’явиться

Снігуронькою, він не буде питати, чи є в неї червоне пальто, нічого не розкаже про Деніз. Тільки згодом, аж перед весіллям, довірить вірним чорнобильським друзям таємницю: побачив кохану

раніше вечора під Новий рік, на якому вони познайомилися.

Побачив і впізнав, бо читав «Роман-сон». І в новорічному, для

них з Надійкою першому танку плив так само, «наче вони

невагомі, наче пливуть у повітрі». Хоч завжди був невправним

танцюристом... Пережив те, що уже відчув раніше,— завдяки

Данієлю і Дєніз. Завдяки письменнику Андре Стілю.

У листопаді 1987 року, напередодні Жовтневих свят,— через

шість років після того золотавого дня, коли юний курсант

побачив на черкаській вулиці витончений дівочий силует в

ореолі осіннього листя і повірив у схожість його з рисами

Деніз, а озирнутися, розгледіти не зміг, бо йшов у шику, в

колоні,— Андре Стіль дав коротке інтфв’ю кореспонденту

радянського телебачення. Говорив: «Перебудова — ваша справа, але це надія всіх комуністів світу. Ми з вами, друзі». Чи чув

він ім’я героя Чорнобиля, лейтенанта-пожежного Володимира

Правика? Напевно. Але про те, що найдорожчою реліквією є в

Черкаському пожежно-технічному училищі бібліотечний формуляр

№168, де значиться і «Роман-сон»,— про те, звичайно, не міг

чути. Шкода. Для найвідомішого письменника не може не бути

радістю звістка про настільки вдячного читача.

Володимир Правик умів обрати книжку, взяти ЇЇ з собою на

роки. Вдячний читач!

«Навесні 1980 року наших курсантів надіслали до Москви, допомагати в забезпеченні зразкового порядку в дні Олімпіади.

Обирали насамперед старших, але потрапив і дехто з першого

курсу. Серед них — Правик. Першокурсник — господарська чата.

Жили в школі, по суті, був похідний режим, утомлювалися. Проте

горді були, захоплені. Дисципліна—сувора, за цим ми стежили.

Чергую по батальйону, після вечірнього відбою застаю за

порушенням режиму Правика. Усі сплять, світло під стелею ледь

жевріє, а він улаштувався на нарах, мабуть, навмисне обрав

собі верхні,— і читає. Вдень працював не менше ніж інші і не

квапиться з відпочинком. Довелося пояснити йому, що й до чого.

Пояснюю, а сам думаю: можливо, для цього хлопця читання —

потреба значно більша, ніж відпочинок.

З розповіді капітана П. Г. Панченка.

Павло Панченко саме тоді, перед 0лімпіадою-80, став

комсомольським секретарем. Раніше теж ходив у курсантських

колонах, вчився в тому ж дивізіоні, де в рік випуску Панченка

почав учитися Правик. Панченко придивлявся до цього

комсомольця. Доручень у хлопця чимало: лаборант, відповідальний за Ленінську кімнату, за «бойові листки». Не

метушиться, не командує. Працює... В кабінеті історії КПРС

чимало цікавих нововведень, Ленінська кімната повниться

життям, «листки» нарешті стали-таки бойовими.

Якраз оголосили тоді всесоюзний конкурс молодіжних рефератів

на патріотичну тему. Тексти Правика в «бойових листках»

комсомольський секретар не раз читав з цікавістю: свіжі слова, безпосередність і влучність спостережень, добре чуття часу. Що

коли залучити хлопця до серйозного літературного змагання?

Тема має бути для нього небайдужою... Які у Володі Правика

читацькі інтереси? Панченко докорив собі: в Москві читав

курсанту «нічну мораль», а тим, що ж читає курсант при

тьмяному миготінні нічної лампочки — не поцікавився.

Панченко під здивованим поглядом бібліотекарки вивчав

формуляр №168, щось занотовуючи в блокноті. Навіть дату з

першого аркушика собі записав: у день вступу до училища

прийшов Володя Правик до бібліотеки. Видно, вже був вихований

в ньому смак до читання.

Після книжки Ю. Гагаріна, В. Лебедєва «Психологія і космос»

із серії «Еврика» в читацькому формулярі — Гсрберт Уеллс, українська фантастика, роман «Остання жінка і близький бій» у

перекладі з іспанської... Знайти б ще час і для