Олег Коцарев - Люди в гніздах

#Устименки #Крамаренки #Бутриські #Коцареви

 Німеччина, Радянська зона окупації, м. Берлін

Теплої німецької зими в радянській зоні окупації сніг лягав на землю тонесеньким делікатним килимком — ніби творог, що потроху створюється в каструлі, яка плаває у киплячій воді…

[1945 р.]

У редакції газети, що закликає повертатися на батьківщину колишніх радянських громадян — полонених, остарбайтерів, колаборантів та інших — сидять двоє українських радянських письменників.

— Архипович! Іди-но сюди.

— Іду, Леонтійович. Що сталося?

— Подивись он на цю карикатуру.

— Ну. Дивлюся. Карикатура як карикатура. Ніс, правда, в націоналюги якийсь занадто великий — не буває такого. Та й подумають казна-що.

— Ніс… А тепер порівняй карикатуру з малюнком у цьому-от «Перці».

— Да-а-а-а…

— От зараза наш Сергій, га? Пе-ре-дер усе! Це робота? Забув, як підібрали його півживого? Сачкує. Ох, відправлю його додому і тебе от поставлю замість нього. Ти малювати вмієш, Архипович?

— Та ні.

— Даремно-даремно, виперли б цього симулянта і тобі б оклад підняли. Ну, гаразд, щось придумаємо. А ти там дописуй звернення лікарів. Начальство так і сказало, що перевірить потім статистику, чи збільшився процент медиків серед репатріантів, май на увазі. Бо тягнуть їх союзнички, не хочуть віддавати, а лікарі нам самим потрібні.

Архипович сідає і далі працює собі з різними матеріалами для газети, яка кличе додому всіх «хлястиків», розсіяних із Радянського Союзу війною. «Недостатньо використовуємо образ мами», — з’являється раптом думка в його голові, і він сам собі дивується.

 Франція

Ім’я інженера-будівельника Ростислава Устименка французи вимовляти більш-менш навчились, а до прізвища навіть братися на пробували. Він саме куштував якусь чергову грибну страву, — скільки місяців, а грибні страви все не закінчуються! — коли до нього підійшов хазяїн будівництва Себасгьєн.

— Мсьє Госгіслаф! Дивіться, що я знайшов. Російська газета! Думав, вам це буде цікаво.

— О, дякую, справді цікаво.

Посеред газети стояла засмучена мати і кликала своїх дітей додому, відновлювати спалену рідну хату, подалі від плинного й крихкого світу західних торгашів. Під нею було звернення лікарів, які теж закликали повернутися на батьківщину своїх колег-ескулапів, бо медицина тепер у Радянському Союзі розбудовується швидким темпом, і не вистачає робочих рук.

— Що пишуть? Чи буде Сталін допомагати нашим комуністам робити путч? — запитав француз.

І в цю мить Ростислав Устименко чомусь раптом вирішив повернутися в СРСР. Ніхто б не сказав, чому саме, навіть він сам, а він це запитання потім ставив собі не раз і не двічі…

— Ласкаво просимо, товаришу будівельник, у нас для вас багато роботи, лиш не відкручуйтеся! — сміється йому Сталін і мружиться так, ніби розмовляє не з ним, а з сонцем.

— Батько приїхав! — кричить донька і біжить, біжить, біжить.

— І правильно, — видихає не тютюновий, а справжній паровозний дим чоловік із жовтим прапорцем на невідомій станції. — Годі вже нипати світом. Чимало ж, мабуть, поїздив?

— Харків, Луганськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Краматорськ, Маріуполь, Сміла, потім — так, визнаю, з німцями відступав, але ж то вони вивезли, не з моєї волі, Румунія, Франція…

— У-у-у… А я от сорок років на цій станції прапорцем махаю. І харашо ж! Осідай уже, синку, осідай.

Із темряви виїхав паровоз та дуже втішно і зворушливо заспокоївся, розслабився, готовий, здавалося, прийняти й видати будь-будь-кого.

 СРСР

[1955 р.]

— Ви, значить, лише десять років відбули?

— Виходить, так.

— Ну, не дуже й багато.

— І є довідка про повну амністію.

— Звісно-звісно. Бачу, поносило вас по світу. Україна, Румунія, Франція, Воркута, Якутськ, Магадан. Думаєте осісти в нас на Амурі?

— Сподіваюся.

[1959 р.]

Потяг рішуче перетнув невидимий кордон України і посунув через цілу серію незрозумілих вузлових станцій. Ростислав Олександрович потихеньку пив чай, дивився у вікно і розмірковував, коли б краще почати діставати валізу — перед Харковом? Заїхавши в нього? Уже перед вокзалом? Подумати було багато часу.

А от речей було небагато. І серед них найважливіші такі:

1) Вирізка з газети з «різдвяною» програмою передач радіостанції «Амур»:

Понедельник, 4 января

9:02 Обозрение по концертам фестиваля «Русская зима».

10:40 Звучат народные инструменты.

11:00 Поет Большой хор Всесоюзного радио под управлением К. Птицы.

11:50 А. Скрябин. «Пять прелюдий».

21:00 М. Зив. Симфониетта «Соль-мажор».

21:10 Русские частушки.

21:30 Радиокомпозиция «Козьма Прутков».

22:00 Звезды японской эстрады.

22:15 Лирический концерт «Стихи и музыка».

23:00 В эфире — оперетта.

24:00 От мелодии к мелодии.

Вторник, 5 января

9:02 Музыкальная передача «Композитор А. Арутюнян»

10:00 Концерт Казахского ансамбля песни и пляски.

10:50 Говорит Прага!

21:00 Редко звучащие записи. (Певица Ауликки Раутаваара).

21:30 Народный поэт Узбекистана Гафур Гулям.

22:00 Эстрадно-танцевальный концерт.

23:00 Музыкальное представление «Театр Оффенбаха».

23:40 Молдавские мелодии.

24:00 Музыкальная программа «После полуночи».

Среда, 6 января

9:02 Т. Мансурян.