Володимир Миколайович Владко - Твори в п'яти томах. Том V

йшов додому похмурий і заглиблений у свої думки. Попрощавшись із Богданом і Сашком, Олд-Бой не пішов до своєї кімнати, а повернувся до лабораторії. Там він замкнув за собою двері, розклав на столі папери, які привіз разом з апаратурою, і заглибився в них. То були складні радіосхеми, рисунки якихось дивних апаратів невідомого призначення. Олд-Бой рисував ці схеми, додавав до них розрахунки, що складалися з незрозумілих позначок і рядів довгих цифр, закреслював ці цифри, рвав на шматки рисунки і креслив нові. Але й вони його не задовольнили, і він знову рвав їх. Щось у нього не виходило, проте він уперто шукав розв’язання проблеми, що, очевидно, мучила його. Нарешті, стукнув кулаком по столу:

— Все одно буде по-моєму! Я доведу! Будь-що доведу! І ніякі пацюки не завадять мені, навпаки, тепер це матиме виняткове значення!

Більше він не проронив ні слова. Працював довго, вперто, курячи сигарету за сигаретою.

9. У РАДГОСПІ ПОЧИНАЮТЬСЯ ЧУДЕСА

Читач, напевно, погодиться з автором: не наше, зрештою, діло описувати докладно всі обставини життя чотирьох експериментаторів у радгоспі “Перемога”. Так само не аналізуватимемо їхні настрої.

Перед нами стоїть інше, важке й відповідальне завдання.

Зрештою, що таке кохання, ревнощі й інші особисті справи поряд з важливими науково-технічними факторами?..

Богдан знайшов чудовий спосіб контролювати вплив опромінення міліметровими радіохвилями й інфразвуковими коливаннями на корів, біля яких він працював за певним примусом безжалісного Олд-Боя. Щоранку Богдан куштував молоко й вершки від опромінених корів — і щоранку помічав, що молоко стає густіше, вершки жирніші й солодші. Тетяна Гаврилівна всміхалася дедалі приємніше, а її обличчя ставало симпатичніше. Звісно, не таке вродливе, як обличчя чорноокої дівчини… проте навіщо згадувати?..

Сашко закінчував опромінювати зерно. Не опромінювали тільки те зерно, яке вирішено було посіяти для контролю: адже саме так, у порівнянні, роблять завжди контрольну перевірку. Тим часом Сашко охоче допомагав Люці в її роботі коло кролів.

Кролі, що з ними працювала Люка, росли просто на очах.

Люку в основному цікавили кролі як об’єкт біологічних досліджень. Ще в інститутській лабораторії Люка розробляла засоби локалізації впливу ультракоротких хвиль на окремих ділянках живого організму. Так опромінити організм, так підібрати довжину хвилі, тривалість опромінення й потужність випромінювання, щоб, скажімо, концентрувати радіоколивання на шлунок, зовсім не зачепивши серця або кишок. Люка досягла в цій галузі вже чимало. Тож хіба могла вона не використати чудові можливості нового генератора Олд-Боя, не дослідити впливу міліметрових хвиль і інфразвукових коливань на живі організми? Це був би просто злочин — принаймні з її погляду.

І в цій царині Люка теж досягла певних наслідків. І Сашко, й Богдан, і навіть Петро захоплено стежили, як Люка почала лікувати пухлину на нозі мисливського собаки Данила Яковича, красивого великого сетера. Внаслідок двох чи трьох опромінень, на які собака майже не реагував, пухлина значно поменшала й зовсім не турбувала тварину. А до того собака скавчав, тільки-но хтось торкався його ноги.

— Бактерії в пухлині вбито, — задумливо сказала Люка, — я певна. А от як це довести? Як зробити аналіз?..

Вона замислилася.

— Проте…

— Що “проте”, Люко? — спитав Сашко.

— Бач, треба було б вирізати рештку пухлини. Хоч це й не моє діло, до того ж тут немає відповідних умов… у рану може попасти інфекція. І все-таки… Я спробую!

На невеличкій нараді було затверджено те, що запропонувала Люка. А запропонувала вона “електричний скальпель” — дивний, проте дуже простий прилад.

Під час операції був присутній і Данило Якович. Визнаємо відверто: директор радгоспу не приховував деякого хвилювання, бо ж на імпровізованому операційному столі лежав його чудовий сетер!

Але загальний спокій і впевненість вплинули й на нього. Данило Якович хвилювався, проте зацікавлено стежив, як Люка в своєму сніжно-білому халаті взяла дерев’яну ручку, на кінці якої був невеличкий шматок срібного дроту. Дріт з’єднувався провідником з обкладинкою конденсатора в генераторі. Другу обкладинку було з’єднано з широким аркушиком латуні, який підклали під сетера. Пацієнт спокійно лежав на столі, міцно прив’язаний ременями.

Богдан був біля генератора, Сашко — біля собаки, Олд-Бой і Данило Якович як спостерігачі стояли осторонь — оце й усі свідки цієї незвичної операції.

Люка озирнулася:

— Ніби все гаразд. Богдане, струм!

Знайоме шипіння генератора не стурбувало собаки, що вже призвичаївся до опромінювання. Люка легко, впевнено торкнулася шкіри собаки, немов окреслила на ній місце гулі. По кімнаті проплив сморід горілого.

— Фуу, як смердить! — промовив Сашко, гидливо скривившись. Але Люка кинула на нього такий презирливий погляд, що Сашко відразу замовк.

Срібний кінчик “електричного скальпеля” легко розрізав шкіру. Ось Люка обережно встромила “електричний скальпель” між пухлиною і м’язами сетера, що лежав весь час спокійно. Одна… дві… три секунди. Жодної краплини крові! Собака мовби не відчував болю.

Данило Якович полегшено зітхнув:

— Чудово! Але як же так — без крові? І щоб собака нічого не відчував? Я, голубонько, такого не розумію!

Розрізаючи пухлину для мікроскопічного дослідження, Люка спокійно відповіла:

— Все це тому, що наш скальпель, власне, не ріже. Він спалює тіло струмами високої частоти в тому місці, якого торкається. Крім того, під дотиком скальпеля білок крові одразу зсідається. У судинах створюються тромби, згустки білка, що спиняють кров. І все. Цілком, як бачите, асептична операція, під час якої пацієнт не втрачає жодної краплинки крові!..

— І не боляче? Собака навіть не ворухнувся.

— Так. — Люці було приємно від того, що вона може популярно пояснити директорові. — Скальпель одразу спалює нерви. І вони не встигають передати сигналів центральній нервовій системі.

Данило Якович засміявся:

— А й справді просто! Непогано ви вигадали оцю штуку… от, наука!

Після дослідження стало ясно, що пухлину Люка вирізала вдало. Ніяких ознак впливу опромінення на ті чи інші органи або м’язи собаки не виявилося. Люка блискуче впоралася з завданням і змогла з гордістю записати ці наслідки до журналу спостережень.

Проте найцікавіші, найнесподіваніші наслідки дало опромінення курей та яєць. Минуло всього кілька днів од початку роботи експериментаторів. Через поле високої частоти чудесного генератора, який ніс і коливання інфразвуку, пройшло з десяток курей і сотень зо дві яєць для інкубатора. Олд-Бой, що невпинно перевіряв хід роботи, запропонував для прискорення дії опромінення ще один захід. Він сказав Ганні:

— Ми з вами візьмемо яйця з-під квочки, якій лишилося сидіти на яйцях два-три дні. Опромінимо їх і подивимось, як це вплине на майбутніх курчат. Дасте мені таку квочку, Ганно?

— У нас їх немає, Петре Микитовичу, — зауважила дівчина. — Ми кладемо яйця в інкубатор. Доведеться, мабуть, попросити