Софія Юріївна Андрухович - Жінки їхніх чоловіків

11. Якось ми з Карлом Євстахійовичем їхали в потязі. На нижніх полицях нашого купе лежало дві закриті труни. Провідниця сказала, що це дід і баба, які жили щасливо, в коханні та мирі, та й повмирали в один день. Провідниця не знала, куди тепер їдуть їхні тіла, але сказала, що, напевно, на Байкове кладовище, щоб їх там поховали. Не бійтеся, сказала моторна провідниця, ласа до вусів Карла Євстахійовича, в Києві їх зустрінуть. Вночі Карл Євстахійович злазив з верхньої полиці, щоб піти в туалет, потяг смикнувся, і К. Є. упав на одну труну Віко проломилося і відпало разом з Карлом Євстахійовичем. У трупі лежала маленька зморщена бабуся у весільному вбранні і вельоні. В руках тримала букетик штучних фіалок. Пам'ятаєш, як ми з тобою одружувалися, сказав Карл Євстахійович.

12. Раз на два тижні Карл Євстахійович дряпає мене своїми чорними, густими та пишними, настовбурченими та твердими вусами. Я заплющую очі й уявляю собі маленьких голих дівчаток, або грубих бридких мужчин з великими животами, або що він стукає в двері, вона відчиняє, він каже: добрий день, я прийшов до Вас у гості, я Ваш співробітник, вона каже: дуже приємно, заходьте, я нагодую Вас зупою і крабовими паличками, вони сідають у м'який куточок і посміхаються, він каже: радий Вас бачити, шановна співробітнице, а вона каже: я Вас теж, цей куточок я купила собі минулого місяця, а тоді він кладе руку їй на стегно, а вона рухає погою, щоб йому було вільніше, і вони дивляться телевізор, там показують концерт у палаці «Україна», і він просуває руку їй під спідницю, а вона так лягає, аж стає видно, що вона без трусів, або що вона стоїть нахилена і прополює грядку, а він підходить і трошки задирає її коричневу спідницю, а там білі трусики, а тоді він пальцем відхиляє ті трусики, а вона прополює грядку і нахиляється ще нижче. Карл Євстахійович задоволений: яке чудо! Яка пристрасна у мене дружина! Ні в кого більше такої немає, каже він, весь червоний, блискучий. Від нього знову трошки чути калом. Я одягаю сукенку і йду підливати квіти.

13. Більше мені подобається уявляти те все у ванній перед дзеркалом. Набагато солодше.

14. У нас з Карлом Євстахійовичем двоє дітей. Хлопчик і дівчинка. Хлопчикові вісім років і він називається Діма, а Русланці три. Обоє — викапані карлики євстахійовичі. Діма недавно приніс додому задушеного кролика. Сказав, що впіймав його на городі. Довелося змащувати дитину зеленкою — кролик страшно його подряпав. Коли Русланка побачила свого зеленого братика, почала реготати, впала з ліжечка і вдарилася головою до рогу. Діма розлютився, заверещав, підбіг до дівчинки і копнув її ногою. Карл Євстахійович насупив брови, відклав люльку, підвівся зі свого крісла-гойдалки, наблизився до дітей і добряче стукнув обох по плечах. Увечері ми вчотирьох сидимо перед телевізором, дивимося концерти і їмо сирнички з родзинками, які приносить нам Алла Федорівна.

15. Карл Євстахійович хоче завести третю дитину, хлопчика.

16. Анжела приходить раз на тиждень. Вона па сьомому місяці. Не каже, хто батько, тільки посміхається і дивиться на великий портрет Карла Євстахійовича, намальований олійними фарбами. Це малював Роман Романович — він відомий художник-портрєтист. На портреті вуса Карла Євстахійовича схожі на дві великі товсті какашки, але я жодного разу не натякнула про це К. Є. Не хочу його засмучувати.

17. Луїза Пойндекстер — теж шкурка нутрії.

18. Щоліта ми їздимо відпочивати на море. Я люблю море. Деколи мені вдається вночі самій піти на пляж. Я роздягаюся і плаваю гола. Хвилі лоскочуть мене і гладять. Морська вода — моя шкіра. Я хотіла б випадково втопитися, але надто добре плаваю. Я хотіла б загинути від цунамі.

19. Я люблю дивитися па фотографії голих жінок. Карл Євстахійович має шухлядку, яка зачиняється на ключик. Цей ключик він тримає у футлярі для окулярів. Я викрадаю ключик, відчиняю шухлядку і нишком розглядаю фотографії. Жінки гарні.

20. Часом я ходжу до жіночої лазні.

21. Чоловіки негарні, але я люблю дивитися, коли вони доторкаються до жіночих стегон.

22. Анжела прийшла і сказала, що за тиждень народить хлопчика від Карла Євстахійовича. Карл Євстахійович ударив її і закричав, хай не бреше. Я допомогла Анжелі піднятись, обняла її і зітхнула з полегшенням. Довго цілувала її щурячу мордочку. Анжела підстригла гривку, але в неї завжди був занадто широкий таз.

23. Карл Євстахійович сказав, що цього літа ми не поїдемо відпочивати на море. Це мене засмутило.

Ось чому я стала порноакторкою.

Люба

Жінки лихі. Не варто з ними мати справи. Достатньо хоча б трохи розслабитися, втратити пильність бодай на краплину підпустити їх хоча б на міліметр ближче, ніж цього вимагають елементарні правила безпеки, і — опа! Не встигнеш і оком змигнути, а вже на дереві, просто під твоїм балконом, висять, як прапор перемоги, дурнуваті рожеві трусики з маленькими слониками. Висять і розгойдуються на вітрі, такі веселі і життєрадісні. Колись вони облягали її теплу м'яку попу, її алебастрові стегна, її солодкі таємниці — такий собі конвертик з повідомленням про виграш усередині. Тепер холодний і мокрий клаптик тканини звисає з гілки, ніби відразлива шмаркля. Мені було б їх шкода, цих зворушливих милих трусиків, якби не жах, який вони вселяють. Щодня і щоночі, кожної миті ось уже кілька місяців поспіль я живу з грайливим тріпотінням рожевих трусиків у грудній клітці. У мене тремтять руки, я втратив апетит і соп, погіршився зір, мучить печія, тривожать серце, печінка і шлунок. Мене болять зуби. Випадає волосся. Я постійно калічу себе ножем, коли накраюю хліб. Одна скибка хліба — п'ять ножових поранень. І все одно я не можу їсти. Майже непритомнію від кожного шереху за дверима. Ночами стою на балконі, неслухняними пальцями тримаю сигарету і намагаюся розгледіти в темряві крихітних кумедних слоненят на рожевому тлі. Зрештою, бачити їх мені не обов'язково. Я знаю їх напам'ять. Перераховую про себе задерикуваті хоботки, нервово кусаю губу — чекаю, коли по мене прийдуть. Бо скоро прийдуть. Бо інакше бути не може. Бо ці кляті рожеві труси висять тут для того, щоб указувати на мене. Тавро на тілі злочинця. Рожеві труси під моїм балконом.

Того вечора, у вівторок (у вівторок? Так, то був вівторок — ми ще збалансовували останні показники, щоб у середу взятися за нове замовлення), настала відлига, сніг топився просто на очах, в повітрі висіла