Жоржі Амаду - Капітани піску

Тут же, в «Гуарані», в розкішному залі із зручними кріслами, йому доводилося дивитись фільм мовчки, а коли він у якийсь момент не стримався і свиснув, Раул одразу озирнувся і поглянув на нього. Правда, він усміхнувся, але зробив жест, щоб Безногий не свистів більше.

Потім вони повели його поласувати морозивом у барі навпроти кінотеатру. Коли Безногий їв свою порцію, то міркував, як ледве не вчинив непоправної дурниці — коли адвокат спитав його, чого він хоче, він мало не попросив холодненького пива. Але вчасно схаменувся і зажадав морозива.

В автомобілі, який вів адвокат, Безногий сидів позаду, поряд з доною Естер, яка розмовляла з ним. Розмова була нелегкою для Безногого, бо йому доводилося стежити за своєю мовою. Дона Естер розпитувала його про матір. Безногий відповідав як міг, роблячи великі зусилля, аби запам'ятати подробиці і не заплутатися потім. Нарешті вони приїхали додому на вулицю Граса. Дона Естер відвела Безногого в кімнату над гаражем.

— Ти не боятимешся спати сам?

— Ні, сеньйоро…

— Це ненадовго. Потім я тебе влаштую нагорі, в кімнаті, де жив Августо.

— Не треба, доно Естер, мені тут дуже добре.

Вона підійшла і поцілувала його.

— На добраніч, мій синку.

Вона вийшла, причинивши двері. Безногий замислився, стоячи без жодного жесту, без відповіді на її «добраніч», тримаючи руку на обличчі, на тому місці, куди його поцілувала дона Естер. Ні про що він не думав, нічого не знав. Ніжна ласка поцілунку, ласка, якої він ніколи не зазнав, ласка матері. Ніжна ласка на його обличчі. Світ ніби зупинився в мить цього поцілунку, все в ньому змінилось. На цілому світі існувало лише ніжне відчуття цього материнського поцілунку на обличчі Безногого.

Потім був жах снів про в'язницю, чоловіка в жилеті, який регочеться, поліцейських, що били Безногого, який бігав, накульгуючи по приміщенні. Але раптом з'явилася дона Естер, і поліцейські померли в жахливих муках, бо тепер Безногий був одягнений моряком і в руці у нього був батіг, як у героя кінофільму. Минуло вісім днів. Педро Куля вже кілька разів прогулювався перед будинком, аби дізнатися новини від Безногого, який чомусь зволікав. Минуло досить часу, щоб довідатись, де є речі, які легко винести з дому, і де добрі виходи, якими легко втікати. Дуже заважала служниця, яка думала, що він приходить заради неї. Якось, розмовляючи з нею, Педро Куля дуже спритно завів мову про Безногого:

— Що, у твоєї господині є син?

— Це хлопчик, якого вона виховує. Дуже гарненький.

Педро Куля посміхнувся. Він знав, що Безногий, коли хотів, міг зійти за найкращого хлопчика в світі. Служниця вела далі:

— Трохи молодший за тебе, але він ще зовсім хлопчик. Не такий пройда, як ти, що вже спить із жінкою. — І вона зайшлася сміхом, позираючи на Педро.

— Це ти мене перша позбавила невинності…

— Не кажи паскудств. Крім того, це ще й брехня.

— Присягаюсь!

Їй хотілося, щоб це справді було так, але вона не вірила його словам.

— Приходь сьогодні, я тобі покажу щось цікаве…

— Увечері на розі… Але скажи — ти не водишся з цим хлопцем?

— Та він і не знає, що це таке!.. Він дурненький, пещений хлопчисько. А ти сам дурниці говориш. Хіба ти не бачиш, що я не така?

Іншим разом Педро Кулі пощастило побачити Безногого, який розлігся у саду, гортаючи книжку з малюнками. Педро був ошелешений, коли побачив його вдягненого у кашемірові штани й шовкову блузу, акуратно зачесаного. Педро Куля прийшов до тями і свиснув. Безногий схопився, побачив його і зробив знак, щоб він почекав. Переконавшись, що поблизу нікого немає, Безногий вийшов за ворота.

Педро Куля попрямував на ріг вулиці, а Безногий за ним. Коли Безногий наблизився, Педро жахнувся:

— Тьху, чорт! Від тебе навіть духами тхне, Безногий!

Безногий незадоволено скривився, але Куля вів далі:

— І в десять разів чепурніший вигляд, ніж у Кота. Оце так! Якщо з'явишся в такому вигляді на складі, хлопці накинуться на тебе. Такий красунчик…

— Не глузуй з мене… Я все це продам. Невдовзі піду, і тоді ти зможеш заявитися сюди з хлопцями.

— На цей раз ти чогось зволікаєш.

— Справа в тому, що найкращі речі замкнено, — збрехав Безногий.

— Ну, дивись. Влаштуй усе як слід.

Потім згадав:

— Грінго дуже захворів. Мало не перекинувся. Якби не Дона Анінья, що дала йому чогось напитись і поставила його на ноги, ти б його вже не побачив. Він став худючий, страшно дивитись…

І на цьому він попрощався з Безногим, ще раз підігнавши його.

Той повернувся в сад і знову влігся. Але тепер він уже не розглядав малюнків у книжці. Він бачив перед собою Грінго. Цей хлопець був одним з тих у групі, кого він найбільше переслідував. Батьки в нього були араби, розмовляв він з акцентом, що давало Безногому привід для постійних глузувань. Грінго не був сильним, і йому ніколи не вдавалося зайняти якесь поважне місце серед капітанів піску, хоча Педро Куля і Професор не раз давали йому таку нагоду. Грінго подобалось бути серед них чужинцем чи майже чужинцем. Він задовольнявся дрібними крадіжками, уникаючи ризикованих операцій, і мрією його було мати валізу з різними дрібничками, які б він міг продавати на вулицях служницям багатих родин.

Безногий насміхався над ним, над його нерозбірливою вимовою, над лякливістю. Але зараз, лежачи з ілюстрованою книжкою на м'якій травичці багатого саду, гарно вдягнений, старанно зачесаний і напахчений, Безногий думав про Грінго, який помирав тоді, як він досхочу їв і гарно вдягався. Та хіба тільки один Грінго? Протягом цього тижня капітани піску були всі так само погано вдягнені, напівголодні, як і раніше, ночували під дощем у складі чи під мостами. А Безногий спав у м'якому ліжку, смачно їв, у нього була навіть сеньйора, яка цілувала його і називала сином. Він відчував себе зрадником. Таким, як той докер, про якого згадав Жоан де Адам, сплюнувши на підлогу і з презирством розтерши плювок. Той докер, що під час великого страйку перейшов на бік багатіїв — він зривав страйк, вербував людей зі сторони для роботи в доках. Ніколи потім жодна людина в порту не потисла йому руки, ніхто відтоді не ставився до нього як до друга.

Коли Безногий і робив виняток у своїй ненависті, яка охоплювала весь світ, то лише для капітанів піску. Вони були його товаришами, жертвами всіх інших людей, як казав Безногий. І зараз він відчув, що полишає їх, перекидається на інший бік. Від цієї думки він