Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

— Це був офіційний запис чи контрольний?

Черговий тихо відповів:

— Я зараз, я маю уточнити.

— Бомблять близько?

— У нас вибило шибки…

— А в сховище вам можна йти?

— Ні, — відповів черговий. — Це заборонено.

Айсман хотів прослухувати далі, але черговий, повернувшись, сказав, що Штірліц запису не вів. Це здійснювалось за вказівкою контррозвідки — з метою контрольної перевірки співробітників центрального апарату.

Шелленберг сказав:

— Це були бомби, кожна не менша як тонна.

— Мабуть, — погодився Штірліц. У нього зараз було страшенне бижання вийти з кабінету й негайно спалити той папір, який лежав у нього в папці — рапорт Гіммлеру про переговори «зрадників СД» із Заходом. «Ця хитрість Шелленберга, — думав Штірліц, — не така проста, як здається. Пастор, мабуть, цікавив його з самого початку. Як фігура прикриття в майбутньому. Те, що пастор знадобився йому саме зараз, — симптоматично. І без відома Гіммлера він би на це не пішов!» Але Штірліц розумів, що сам він не повинен поспішати і не без гумору обговорювати з Шелленбергом усі деталі майбутньої операції.

— По-моєму, вже полетіли, — озвався Шелленберг, прислухаючись. — Чи ще ні?

— Полетіли, щоб узяти новий запас бомб…

— Ні, ці зараз розважатимуться на базах… У них досить літаків, щоб бомбити нас без упину… Отже, ви вважаєте, що пастор, коли ми візьмемо його сестру з дітьми як заложників, неодмінно повернеться?

— Неодмінно…

— І після повернення мовчатиме на допиті в Мюллера, що саме ви просили його поїхати туди шукати контакти?

— Не певен. Дивлячись хто буде його допитувати…

— Краще було б, якби у вас лишилися магнітофонні стрічки з його бесідами, а він… так би мовити, дуба врізав, коли бомбитимуть?

— Подумаю.

— І довго хочете думати?

— Я просив би дозволити мені покрутити цю ідею як слід.

— Скільки часу ви збираєтесь «крутити ідею»?

— Постараюсь до вечора дещо запропонувати.

— Гаразд, — сказав Шелленберг. — Полетіли все-таки… Хочете кави?

— Дуже хочу, але тоді, коли закінчу справу.

— Гаразд. Я радий, що ви так точно все зрозуміли, Штірліц. Це буде добрячий урок для Мюллера. Він став поводитися по-хамськи. Навіть з рейхсфюрером. Ми зробимо його роботу і втремо йому носа. Ми дуже допоможемо рейхсфюрерові.

— А хіба рейхсфюрер не знає про це?

— Ні… Скажемо так — ні. Ясно? А взагалі мені дуже приємно працювати з вами.

— Мені також.

Шелленберг провів штандартенфюрера до дверей і, потиснувши йому руку, сказав:

— Коли все буде добре, ви зможете поїхати днів на п'ять у гори: там зараз чудові катання — сніг голубий, засмага коричнева… Боже, краса ж яка, га? Як же багато всього ми забули з вами в цю війну!

— Насамперед ми забули самих себе, — відповів Штірліц, — як пальто в гардеробі після хорошої пиятики на Великдень.

— Так, так, — зітхнув Шелленберг, — як пальто в гардеробі… Вірші давно перестали писати?

— Я їх ніколи не писав.

Шелленберг посварився на нього пальцем:

— Маленька брехня породжує велике недовір'я, Штірліц.

— Можу поклястися, — усміхнувся Штірліц, — усе писав, крім віршів: у мене ідіосинкразія до рими.

18.2. 1945 (13 годин 53 хвилини)

Спаливши листа до Гіммлера і доповівши ад'ютантові рейхсфюрера, що всі питання вирішено в Шелленберга, Штірліц вийшов з дому на Принц-Альбрехтштрасе і повільно пішов до Шпреє. Тротуар уже підмели, хоч уночі тут ще лежала величезна купа битої цегли: бомбили тепер кожної ночі двічі, а то й тричі.

«Я був на грані провалу, — думав Штірліц. — Коли Шелленберг доручив мені зайнятися пастором Шлагом, його цікавив колишній канцлер Брюнінг, який тепер живе в еміграції в Швейцарії. Йому потрібні зв'язки, які могли бути в пастора: тому Шелленберг так легко погодився звільнити старого, коли я сказав, що він стане співробітничати з нами. Він дивився далі, ніж я. Він сподівався на те, що пастор стане підставною фігурою в їхній серйозній грі. Як пастор може ввійти в операцію Вольфа? Що це за операція? Чому Шелленберг сказав про поїздку Вольфа до Швейцарії, ввімкнувши радіо? Якщо він боїться сказати про це вголос, то, виходить, обергрупенфюрер Карл Вольф має всі повноваження: в нього ранг в СС, як у Ріббентропа чи Фегеляйна. Шелленберг не міг мені не сказати про Вольфа — інакше я сам запитав би його про це: «Як можна готувати операцію, граючи наосліп? Невже Захід хоче сісти за стіл з Гіммлером? А взагалі, за Гіммлером — сила, це вони розуміють. І це просто неймовірно, якщо вони сядуть за один стіл! Гаразд… Пастор буде приманкою, прикриттям, так вони всі задумали. Але ж вони, мабуть, не врахували, що Шлаг має там могутні зв'язки. Отже, я понинен так зорієнтувати старого, щоб він використав свій вплив проти тих, хто — моїми руками — відправить його туди. Я ж думав використати його як запасний канал зв'язку, а він, напевне, має зіграти відповідальнішу роль. Коли я дам йому свою легенду, а не текст Шелленберга, до нього прийдуть і з Ватікану, і від англо-американців. Ясно. Я повинен підготувати йому таку легенду, яка викличе до нього серйозний інтерес, контрінтерес у ставленні до всіх інших німців, які прибули чи збираються прибути туди. Отже, мені зараз потрібна легенда для нього — по-перше, і імена тих, кого він представляє тут як опозицію Гітлеру й Гіммлеру, — по-друге».

Штірліц довго сидів за чаркою коньяку, зайшовши у «Вайнштюбе». Тут було тихо, і ніхто не заважав йому думати.

«Один Шлаг — це і багато і мало. Мені потрібна страховка. Хто? — думав Штірліц. — Хто ж?»

Він закурив, поклав сигарету в попільничку й стиснув пальцями склянку з гарячим грогом. «Звідки в них стільки вина? Єдине, що продається без карток, — вино й коньяк. А втім, від німців можна ждати чого завгодно, тільки одне їм не загрожує — спиватися вони не вміють. Так, мені потрібна людина, яка ненавидить цю банду. І яка може бути не просто зв'язковим. Мені потрібна особистість…»

Така людина у Штірліца була. Головний лікар госпіталю імені Коха Плейшнер допомагав Штірліцу з тридцять дев'ятого року Антифашист, що ненавидів гітлерівців, він був напрочуд сміливий і витриманий. Штірліц іноді не міг зрозуміти, звідки в цього прекрасного лікаря, вченого, інтелектуала стільки лютої, мовчазної ненависті до нацистського режиму. Коли він говорив про фюрера, обличчя його ставало схожим на маску. Гуго Плейшнер кілька разів проводив спільно з Штірліцом чудові операції: вони врятували від провалу групу радянської розвідки в сорок першому році, вони роздобули надзвичайно секретні матеріали про підготовку наступу в Криму, і Плейшнер переправив їх у Москву, одержавши дозвіл гестапо на виїзд до Швеції, щоб читати