Сергій Володимирович Гридін - Не такий

— …Вісімнадцять! Дев’ятнадцять! — дружно рахували однокласники. — Двадцять п’ять! Двадцять шість!!!

Потап відпустив руки і стрибнув на підлогу. Сьогодні він перевершив самого себе. Раніше він ніколи стільки не підтягувався — допомогло небажання спасувати перед Шваброю і бажання довести щось собі та присутнім.

— Арнольд Шварценеггер у ранній молодості, блін! — підскочив до нього Загорський і підняв догори його праву руку, яка ще тремтіла від навантаження. Клас заревів на знак підтримки. Швабра стояла ні в сих ні в тих.

— М-м-олодець П-п-отапенко! — сказала, затинаючись. — Беріть всі приклад з вашого однокласника!

Потап смакував перемогу. Його оточували захоплені погляди та усміхнені обличчя. Як же він любив своїх однокласників у цю мить! Забув усі свої образи, приниження і був на сьомому небі від щастя. Жаль тільки, що Самохи сьогодні не було… Денис окинув спортзалу переможним поглядом і зненацька зустрівся очима з Вікою. І аж тепер — ото вже бовдур самозакоханий — помітив, як вона змінилася. Неслухняна стріха русявого волосся перетворилася на акуратну стрижку, яка вдало підкреслювала маленькі красиві вушка із блискучими сережками. Незграбна худа фігура трохи округлилася, хоч її й приховувала широка футболка. Дівчина теж посміхалась. І брекетів, які так псували образ Віки, вже не було. І щілина між зубами дивним чином зникла. Єдине, що лишилось незмінним, — це лагідний погляд сірих очей із сонячними блискітками, в яких читалося захоплення.

«Що за мара!» — труснув головою Потап. Спогад про Олесин вчинок був іще досить свіжим і болючим.

Він не міг забути, як тоді все починалось. А тепер знову відчував щось схоже… «Ні, Потапе!!! — вмовляв він сам себе. — Тільки не це!» Але, схоже, розум у цю мить жив окремо від серця, в якому міцно вгніздився образ Віки. «Кульбабка!» — з ніжністю подумав Потап, помітивши ледве видимий німб над головою дівчини, який створювали поодинокі волосинки, підняті невидимим протягом. Потап закохався…

Розділ 28

Минали тижні. Відчуття легкості та щастя поволі відступило. Почалася щоденна рутина шкільних занять, після яких дедалі важче було змусити себе щось робити. Однак ефемерна популярність, яку Потап завоював завдяки своїй наполегливості, таки не зіпсувала його — тренування тривали у звичному ритмі.

Останнім часом Денис навіть ускладнив свої завдання: вишукував в Інтернеті спеціальні «бойові» ролики з різними видами единоборств. Зі старого татового шкіряного плаща він пошив, як умів, саморобну боксерську «грушу» і годинами гамселив її ногами та руками…

— Чуєш, Потапе! — підлетів Загорський до Дениса, який щойно зайшов до кабінету біології, всівся на своє місце і саме діставав книжки з рюкзака. То був останній урок. Він хотів додому і хотів щось пожувати. — У нас завтра дискач буде! Знаєш?

Денис читав оголошення в холі. Їхня школа святкувала черговий ювілей і на честь цього діткам, власне, й влаштовували «свято». Проте Потап нікуди не збирався.

— Та не хочу я туди йти! — буркнув він. — Немає бажання, та й мама не пускає! — спробував віджартуватися, побачивши, як знітився Ромко.

— От-от! — несподівано втрутився у розмову Ігор Дмитрук. — Матусин синок забув спитати дозволу в мамочки! Сама вона по кабаках вишиває, а іншим зась!

У нього за літо змінився характер, і то не в кращий бік. Він любив і умів так «шпигнути» в найбільш незручний момент, що рана від шпильки довго не загоювалася… Він радів, коли когось починали пресувати вчителі або однокласники. Хтось дав йому прізвисько Дятел, і воно міцно приліпилось до хлопця.

— Ти що городиш? — повернувся до нього Ромко. Дятел єхидно посміхався у відповідь. Потап встав зі свого місця.

— Ти! Забери свої слова назад! — дивлячись просто в очі Дмитруку сказав Денис.

— А то що? — запитав Дятел. — Я сам бачив! З мужиками плутається! Тьху!

Дмитрук і раніше був задерикуватим, а тепер взагалі відверто йшов на конфлікти. Його навіть трохи побоювалися: ходили чутки, ніби він належить до якогось підліткового угрупування, що контролює великий район міста.

— А то запхну їх тобі в морду! — пригрозив Потап.

— Хайло закрий! — не поступався Дятел. — Чи хочеш кривавої юшки скоштувати?

Навколо них, немов по команді, зібрався гурт роззяв. Хтось, як завжди, діставав мобільний, щоб зняти все на відео і викласти потім в Інтернет.

Удар був миттєвим. Потап, згадавши настанови Торнадо, перемістив вагу на ліву ногу і з розвороту по дузі правою ногою бебехнув ненависну Дмитрукову пику. Той плавно осів на підлогу. Його підхопив Довгоп’ятий, який мріяв стати членом тієї самої банди і тому не відходив від Дятла. Ігор кліпав посоловілими очима і ніяк не міг прийти до тями. У класі зависла в’язка тиша.

— Що тут відбувається? — зайшов до кабінету Віктор Петрович. — Ти чого, Дмитрук, на підлозі сидиш? — з подивом поглянув на Ігоря, який уже майже оклигав.

— Та слизько тут, Вікторе Петровичу! — відповів Дятел, важко рухаючи губами. Він підвівся і посунув на своє місце. — Ти труп! — коротко кинув, проходячи повз Потапа.

Той посміхнувся кутиком губ та, відсунувши стілець, мовчки вмостився за партою. Тільки пальці в хлопця дрібно тремтіли від хвилювання. Почався урок.

— Дарма ти так, Потапе! — прошепотів Ромко. — Можуть бути проблеми! Тепер тобі хоч з дому не виходь!..

Але Денис твердо вирішив завтра піти на дискотеку і запросити до танцю Віку. Йому було трохи лячно — десь глибоко в душі, — та оновлений Потап не збирався відступати від свого.

Розділ 29

Танцювальний вечір розпочинався о сьомій.

Після уроків Денис прийшов додому, попрасував новенькі джинси, перевірив ґудзики на фірмовій сорочці, яку подарував йому тато. Вона ще пахла крамницею, новісіньким текстилем… Після літніх канікул Потапу довелося цілком оновити гардероб, бо сорочки-футболки висіли на ньому, як на опудалі, а в штани можна було запхати двох таких, як він. Дзенькнув мобільний.

— Ну що, виходь! — сказав у слухавку Загорський. — Я вже тут неподалік, буду тебе чекати!

Потап швидко зібрався, вдягнув куртку і помчав на вулицю. Перед самими дверима під’їзду у грудях щось замлоїло: чи то тривожне передчуття, чи острах… Денис відмахнувся від усіх цих «забобонів», рвучко вчинив двері.

— Класний прикид! — сказав Ромко, побачивши Потапа. — Справжній мачо!.. Чуєш, Потапе, мене сьогодні Чмиря про тебе розпитувала: чи з ким зустрічаєшся, чи хтось тобі подобається і всяке таке…

— А ти? — на секунду завмер Денис.

— Я що? Я відмазався якось, але, по-моєму, вона в тебе втріскалась! Обіцяла сьогодні на танцюльки прийти. А раніше ж ніколи не ходила! — підморгнув Загорський і продовжив: — Ти тільки обережно з нею: кажуть, що після розборки