Сергій Володимирович Гридін - Не такий

мить віддав би все на світі за те, щоб дізнатися її думки. Але, на жаль, таке можливо лиш у казках!.. Тож він спробував тихцем підкрастися ближче. Враз під ногою по-зрадницьки хруснуло якесь дрібне каміняччя. Денис завмер. За ним, як вкопаний, зупинився Самоха, котрий ані на метр не відступав від свого друга. (Він уже давно жалкував про ту історію з кросівками, про їхню з Потапом сварку і про згаяний без нього час. Поновити дружбу з Потапом Матвієві раніше не вдавалося, а от ця пригода, здається, наново об’єднала хлопців.)

Скрадаючись якимись навдивовижу зграбними котячими рухами і молячись, аби Віка нічого не почула, Потап нарешті наблизився до дівчини. Напружуючи всі сили, кинувся до Віки, міцно обхопив її двома руками, і разом із нею упав на стару й потріскану покрівлю.

Віка скрикнула і спробувала вирватися, але Денис міцно тримав її в обіймах. За мить вона впізнала Потапа, голосно схлипнула і притислася до його грудей, здригаючись у риданнях. Денис втирав сльози з очей Кульбабки, шепотів невідь-звідки знані ніжні слова і відчував, як його охоплює неймовірне, вселенське щастя…