Амелія Ренальді - Життя, кохання та війна, Амелія Ренальді

Розділ 21.Тінь із минулого

Тихий вечір.

Софія була поруч, її тепло заспокоювало, чай віддавав легким ароматом м’яти, а на екрані йшов якийсь серіал, який вони навіть не дивилися — просто фоном.

Назар думав, що сьогодні більше нічого не зіпсує цей момент.

Аж поки не задзвонив телефон Софії.

Вона машинально взяла його зі столу, подивилася на екран — і її обличчя одразу напружилося.

Назар це помітив.

— Хто?

Софія мовчки перевела погляд на нього, а потім опустила телефон.

— Олег.

Його очі потемніли.

— Чого він хоче?

Вона зітхнула, глянувши на миготливий екран.

— Давай дізнаємося.

Вона натиснула кнопку прийому виклику й поклала телефон на гучний зв’язок.

— Чого тобі? — без жодного привітання запитала вона.

Олега це не збентежило.

— Нам треба розлучитися.

Назар стиснув щелепи.

Софія ж тільки посміхнулася, але це була гірка усмішка.

— Олег, ми вже давно не разом.

— Але офіційно ми ще одружені, — роздратовано відповів він. — Я хочу це закінчити.

— І що тобі заважало зробити це раніше?

— Я… — він замовк на секунду. — Неважливо. Просто потрібно оформити документи.

Софія перехопила погляд Назаря. Той був напружений, мов натягнута струна.

— Добре, — сказала вона.

— Домовимося, коли підемо подавати заяву.

— Без проблем.

— Гаразд.

— Олег?

— Що?

— Сподіваюся, це востаннє, коли ти мені телефонуєш.

Він нічого не сказав і просто кинув слухавку.

Софія важко видихнула, заблокувала телефон і підняла очі на Назаря.

Він мовчав.

— Ти злишся?

— Я не злюся, — тихо відповів він.

— Але тобі не подобається, що він знову з’явився.

— Так.

Вона торкнулася його руки.

— Це була формальність. І тепер це нарешті закінчиться.

Назар дивився на неї ще кілька секунд, а потім провів пальцями по її щоці.

— Він більше ніколи не наблизиться до тебе.

Софія усміхнулася.

— Я знаю. Бо тепер у мене є ти.

І цієї ночі Назар вперше не сумнівався:

Так, тепер у неї є він.

І так буде завжди.

Назар не любив сюрпризів, особливо коли вони стосувалися Софії.

Дзвінок Олега був для нього ще одним нагадуванням: минуле Софії досі залишало тінь на їхньому житті.

І він не збирався дозволяти цьому тривати довше, ніж потрібно.

Щойно Софія заснула, Назар тихо взяв телефон і вийшов на балкон.

Набрав номер.

— Назаре? — відповів чоловічий голос на іншому кінці.

— Привіт, Максиме. Мені потрібна консультація.

— Щось серйозне?

— Формальність, але я хочу, щоб усе пройшло швидко.

— Говори.

— Софія офіційно ще одружена. Її колишній хоче розлучення, і я хочу, щоб це питання вирішили якнайшвидше.

— Це можна зробити за місяць, якщо все гладко.

— Мені потрібно ще швидше.

Максим замовк, обдумуючи.

— Можливо. Давай зустрінемося завтра вранці, я поясню деталі.

— Добре.

— Софія в курсі?

Назар перевів погляд у вікно, де тихо спала вона.

— Поки що ні.

— Скажеш їй?

Він на секунду замислився, а потім коротко відповів:

— Так.

— Гаразд. Завтра о десятій у мене в офісі.

Назар закінчив розмову, прибрав телефон до кишені й повернувся в кімнату.

Софія спала спокійно, загорнувшись у ковдру, і виглядала такою крихкою, що серце стиснулося від ніжності.

Він ліг поруч, провів пальцями по її щоці й тихо прошепотів:

— Я зроблю так, щоб він більше ніколи не був частиною твого життя.

Вона щось пробурмотіла уві сні й міцніше притулилася до нього.

А Назар вирішив: завтра він поставить крапку в цій історії.

Раз і назавжди.

Вранці Назар прокинувся раніше за Софію.

Він лежав поруч, дивився, як вона мирно спить, і думав про зустріч із адвокатом.

Це питання треба було вирішити якнайшвидше.

Він не хотів, щоб Олег мав бодай якийсь зв’язок із Софією.

Коли вона поворухнулася й відкрила очі, Назар уже сидів на краю ліжка, застібаючи наручний годинник.

— Ти вже збираєшся? — запитала вона, ще трохи сонним голосом.

— Так. У мене зустріч.

Софія піднялася, спершись на лікті.

— З ким?

Він глянув на неї й чесно відповів:

— З адвокатом.

Вона здивовано моргнула.

— Назаре… Навіщо?

— Я хочу, щоб питання з Олегом закрилося якнайшвидше.

Софія уважно подивилася на нього.

— І ти вирішив сам це контролювати?

— Саме так.

Вона важко видихнула й потерла скроню.

— Я знала, що ти так зробиш.

— І це тебе бісить?

Вона замислилася.

— Ні. Просто… — вона подивилася йому прямо в очі. — Дякую, що сказав мені про це, а не зробив усе за моєю спиною.

Назар трохи пом’якшав.

— Я не хочу нічого приховувати від тебе, Софіє.

Вона усміхнулася, потягнулася й легенько торкнулася губами його щоки.

— Тоді їдь і повертайся швидше.

Він кивнув, востаннє провівши рукою по її волоссю, а потім встав і вийшов із кімнати.

Цього разу він діяв не через страх, а через впевненість.

І він зробить усе, щоб більше ніколи в житті Софії не було місця для Олега.

Зустріч із адвокатом пройшла швидко та чітко.

Максим уважно вислухав Назаря, переглянув документи та сказав:

— Оскільки обидві сторони згодні на розлучення, усе можна зробити за місяць. Але якщо підштовхнути процес через правильні канали — вийде ще швидше.

— Мені потрібно максимально оперативно, — твердо сказав Назар.

Максим кивнув.

— Домовлюся про термінове оформлення. Олег отримає документи вже за кілька днів. Якщо підпише одразу, усе буде закрито швидко.

— А якщо почне тягнути час?

Адвокат усміхнувся.

— Я не дам йому такої можливості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍