Кала Тор - Потраплянка з Харкова , Кала Тор

Розділ 16.

Час пролетів непомітно, насичений подіями, що нагадували вируючу річку, котра зносить усе на своєму шляху. Коли я відкрила свій нотатник, вкритий численними позначками «виконано», мене охопило здивування — минуло вже вісім місяців. Вісім місяців невпинної праці, відчайдушного ентузіазму та незліченних ідей, що втілилися в реальність.

За цей час ми створили справжній бум — чутки про нашу майстерність докотилися навіть до столиці. Замовлення сипалися, немов перший сніг узимку, так їх було настільки багато, що дівчатам уже не вистачало рук. Тож ми ухвалили важливе рішення: перед тим як розширювати виробництво та приймати нових кравчинь, необхідно відкрити школу, де навчатимуть основам ремесла й розвиватимуть нові навички.

Дискусії про майбутню школу тривали довго. Хто стане її очільницею? Чи брати оплату за навчання? Яким буде термін навчання? Скільки студентів ми зможемо прийняти? Серед усіх можливих кандидатур на посаду очільниці я запропонувала Венді — вона мала не лише організаційні здібності, а й допитливий розум, який ставив правильні питання. Було зрозуміло, що саме вона зможе керувати школою найкраще.

Дівчата самостійно знайшли приміщення, а я домовилася про оренду з містером Кроулом. Першими студентками стали десять помічниць кравчинь. Завдяки Греку, чия комунікабельність була справжньою знахідкою, про школу швидко дізналися в сусідніх містах і поселеннях.

Венді настільки надихнулася, що згодом вирішила набрати ще одну групу, тепер уже з досвідчених кравчинь із далеких міст. Школа процвітала, а її популярність приваблювала навіть дітей вельмож, що було водночас дивовижним і приємним.

Я згадала і посміхнулася, як одного дня Стейзі з’явилася в майстерні, її щічки палахкотіли, а в очах відбивалося збудження, наче вона щойно відкрила для себе новий світ.

— Міліндо! У мене ідея! Ми повинні запустити масовий відшив твоєї білизни для спокуси! Ми назвемо це… лінія спокусливої білизни "Вікторії — Стейзі"!

Я не змогла втриматися і вибухнула сміхом, який, здавалося, розливався по кімнаті, як теплий літній вітер.

— Ти серйозно? — я витирала сльози сміху з очей, дивлячись на неї з подивом. — Це виходить, що і в цьому світі буде "білизна Вікторії"? Білизна, що дарує спокусу?

— Це чудова ідея. Скажи? – Стейзі була радісна, як ніколи.– Ти ж сама говорила, що білизна повинна бути не лише зручною, але й… неперевершеною!

— О, але чому б і ні? – Я задумалась на мить, відчуваючи, як ідея набирає сили в моїй голові, і несподівано для себе відповіла. – Так. Запустимо лінію! Адже жінки, незалежно від світу, в якому живуть, заслуговують на красу, комфорт і трохи спокуси!

Ми скликали зібрання, де палко обговорювали перші моделі, кольорову гаму, розміри. А потім я представила нове завдання — створити короткий ліф для підтримки грудей. Показала свої ескізи.

Дівчата були ошелешені. В їхніх очах читалося збентеження, здивування, навіть легка розгубленість. Але коли я почала розповідати, як спокусливо це виглядатиме для чоловіків, розгубленість змінилася на інтерес. А коли я описала, у яких тканинах ми будемо це відшивати, дівчата вже світилися захватом.

Ох, якби ви бачили їхні очі! В них загорівся справжній вогонь. Навіть Стейзі, котра раніше сприймала близькість лише, як далеку мрію, тепер ще більше надихнулася.

Щоб презентувати нову колекцію, ми домовилися про спеціальну виставкову шафу в будівлі майстрів. Це була ідея Кет, і я запропонувала їй її очолити. Але, як і Грог, Селін та Грек, вона відмовилася, заявивши, що їхня місія — бути поруч зі мною.

Я більше не наполягала. Просто дякувала їм за їхню вірність.

Робота кипіла. Дівчата вирішували свої особисті справи, кохання, інтриги, а тим часом і в моєму житті відбувалися зміни.

Містер Кроул — а тепер уже просто Генрі — майже не відходив від мене. Він підтримував, допомагав, радив, наполягав… і спокушав.

Я перевела погляд на відзнаку, що стояла на моєму столі, й подумки повернулася до моменту її появи.

Того ранку, в день відкриття школи, Генрі раптово приїхав до мене й наполіг на зустрічі в кабінеті.

А я метушилася, була вся в фарбі, ще треба було закінчити писати плакат, коли Кет прийшла і повідомила слова Генрі— Це важливо, Міліндо, — імітуючи його серйозність.

Я не зайшла, я увірвалася до кабінету.

— Кажи швидше! — оголосила я, впираючись руками в боки.

Генрі хитро посміхнувся, махнувши головою на знак згоди.

— Ти така дієва, що надихнула навіть мене. Місяць тому я почав розробляти ініціативу для майбутніх поколінь. Я виніс її на обговорення й отримав одноголосну підтримку. Суть у тому, щоб увічнювати імена людей, які зробили вагомий внесок у розвиток міста.

Я кліпала очима, намагаючись усвідомити його слова.

— І першою людиною, яку було вирішено відзначити… стала ти.

Я застигла. В голові виникла порожнеча.

— Це… це жарт?

— Ні, — Генрі усміхнувся. — І мені довелося діяти швидко. Бо так не за горами той час, коли ти підсидиш мене.

Його самовдоволений вираз обличчя був настільки кумедним, що мене розірвав цілий вибух емоцій.

Я кинулася до нього і… поцілувала.

То був короткий, імпульсивний поцілунок. Але Генрі не зупинився. Він упевнено обхопив моє обличчя руками, зазирнув мені в очі… і перейняв ініціативу.

Його губи поглинули мої в пристрасному, шаленому поцілунку. Було відчуття, ніби він хотів випити мене, присвоїти, злитися зі мною в єдине ціле.

Його руки тремтіли. Я відчула, як він відривається від моїх губ, жадібно цілує моє обличчя…

Раптовий стук у двері розірвав цей момент.

Ми обоє завмерли, важко дихаючи.

— Міліндо… — його голос звучав глухо.

Але двері знову застукали.

— Міліндо, у вас зібрання! — гукнула Кет.

Я стримано видихнула.

— Здається, твоєму тріумфу доведеться зачекати.

Зараз, коли я згадую все це, то розумію: так, було приємно. Але... мені було з чим порівнювати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍