Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

— Ой, лишенько! Невже я зачепила?

Вона заходилася шукати ганчірку. Кішка, хитро примруживши очі, розляглася на стільниці і замуркотіла. Докорів сумління вона не відчувала.

Після обіду прийшло повідомлення від Власлава: «Ти не скучила за мною?»

Ляна підняла брову. Вона сиділа на дивані. Збоку, згорнувшись клубочком, спала руда кішка. Дівчина якраз шукала в інтернет-магазині новий глечик для Євдокії. У неї не було жодного бажання спілкуватися з головою. Вона врешті пригадала їхню останню зустріч і досі не могла дати тому пояснення. На екрані знову випливло віконце: «Я заїду?»

— Ти ж уже заїжджав сьогодні! — роздратовано кинула Ляна.

Кішка прокинулася і уважно глянула на неї.

— Не… вар… то, — вголос промовила дівчина, пишучи відповідь. — Я зай… ня… та.

Кішка замуркотіла і потерлася об руку Ляни. Потім швидко кинулася до вікна і вистрибнула назовні. Дівчина розчаровано зітхнула:

— Утік мій антидепресант.

***

Яра поспішала додому, наперед здогадуючись, що там побачить. Вона проникла до літньої кухні. Мама спала. Дівчина акуратно визирнула з вікна. Власлав був злий. Він сидів за столом на кухні, нервово стукаючи кінчиками пальців по гранітній поверхні. Кілька стільців лежали догори дригом. Посуд розлетівся по всій підлозі. Поламані жалюзі звисали з вікон.

— Багато мені доведеться прибирати, — прошепотіла Яра. — Але сьогодні твій план провалився.

Вона повернулася до матері і сіла поруч. Дівчина більше не могла пригадати її голосу. Іноді в сні мама співала їй колискову. Яра не знала, чи то був тільки сон, чи спогади з дитинства. Ніжний мамин голос заспокоював, обіймав своїм теплом. У такі моменти дівчині так хотілося залишитися там…

Коли мама злягла, Яра була надто малою, аби пам’ятати деталі. Проте вроджене чуття дозволяло їй легко запамʼятовувати запахи. Незадовго до того, як трапилася біда, у будинку постійно витав дивний запах. Він подразнював чутливий ніс дівчинки, викликаючи сльози та нежить. Особливо часто вона відчувала його від мами. Та дуже любила чай з мʼяти. Після горнятка ароматного напою, жінка змінювалася. Вона не помічала доньку, ніби тої взагалі не існувало. Натомість їхні стосунки з вітчимом перетворювалися на щось темне та лякаюче. Вони часто замикалися у своїй кімнаті, звідки було чути крики, плач мами та регіт Власлава. Одним із останніх спогадів було те, що жінка лежала на ліжку у спальні. Її скляний погляд, розтріпане волосся та вкрай виснажене сірувате обличчя більше не належали мамі Яри. Власлав взяв її на руки і кудись поніс. Коли вони повернулися ввечері, та була схожою на живий труп. Більше вона не розмовляла, не співала колискових і взагалі не підіймалася з постелі.

— Яро! Де ти, суча дочко?!

Дівчина здригнулася і швидко вибігла на поріг. То був Власлав. Його обличчя, перекошене від гніву, вкрилося червоними плямами.

— Іди наведи лад! Сидиш, курво, нічого не робиш цілими днями! Дурно харчі мої їж!

Яра, зіщулившись, проминула його і проскочила до будинку. Власлав, брудно лаючись, завів свій Форд і знову кудись поїхав. Дівчина полегшено зітхнула: вона раділа, що вітчим не залишився вдома.

Яра пройшла на кухню. Там пахнуло дорогим алкоголем, шкірою та деревом. Власлав нещодавно поміняв усі меблі. Дівчині було відомо про його брудні оборудки і джерела доходів, адже на заробітну плату голови громади сильно не пошикуєш. Яра поклала стільці на місця, замела та помила посуд. Вітчим навмисне не дозволяв їй користуватися посудомийкою чи іншою технікою. Казав, що то гріх і боги розізляться на неї за непослух. Також він заборонив їй приймати душ. Дівчина милася у великій металевій балії, у якій вона також прала та гріла воду на інші потреби. Літня кухня, яка складалася тільки з однієї кімнати, слугувала їм з матір’ю як спальня, ванна, і, власне, кухня.

Тому Яра при кожній нагоді ходила по будинку Власлава, як по музею. От і зараз, впоравшись зі справами по господарству, дівчина провела пальцем по гранітній стільниці, увімкнула індукційну плиту, дивуючись, як червоне коло дарує тепло. Потім зазирнула у шафи. Вона любила красивий посуд та найбільше її цікавили різні банки, контейнери та інші ємності для спецій, приправ та круп. Її чутливий нюх вловлював кожну ноту, яка виривалася назовні, ніби віртуоз — дрібну деталь мелодії. Солодкий, пряний та теплий аромат кориці пронизував її, ніби чарівний подих осені, яка несе з собою відчуття затишку. Дівчина відкрутила іншу банку і одразу відчула глибокий, сильний запах карі. Яра не розуміла своїх емоцій, проте вони переповнювали її, зелені очі темніли, і гарячі хвилі прокочувалися тендітним тілом, ніби розряди блискавиці. Гострота спеції проникала у нутро, зігріваючи зсередини. Взявши до рук наступну скляну пляшечку, Яра відкрутила ковпачок і заплющила очі від задоволення: то була м’ята. Відколи себе пам’ятала, дівчина не могла встояти перед цим ароматом. Як і її мама, Яра обожнювала чай з м’ятою. Їй хотілося ввібрати цей запах у себе, розтерти по шкірі листя, ніжитися у ньому, вдихати на повні груди до божевілля.

Дівчина насилу розплющила очі і змусила себе закрутити пляшечку. Вона обережно поклала її назад, як раптом побачила невеличку бляшанку, якої не було під час останнього прибирання. Яра взяла її в руки і відкрила. Сухі пелюстки чорної троянди, чебрець, корінь валеріани та інші, невідомі їй — то був той самий запах, відомий їй з дитинства.