Гуцул - Історія Країни Вовків, Гуцул

Початково уряд Саакашвілі досяг вражаючих результатів у вирішенні даних дилем. За його правління спостерігається значна підселення економіки Грузії. 

У виданні Transparency International 2004 рейтинг корупції в Грузії ставив цю країну на 133 місце, в 2008 країна посідала вже 67 сходинку, перевершивши кілька країн ЄС. 

Напівсепаратистський лідер Аджарії Аслан Абашидзе  відмовився надати дозвіл проводити вибори на підконтрольній ним території внаслідок чого обидві сторони мобілізували сили. 

Через масові вуличні протистояння Абашидзе покинув Сакартвелло. Всі події відомі як Аджарська криза 2004. 

29 жовтня 2004 року Північноатлантична рада НАТО схвалила Індивідуальний план дій партнерства Сакартвелло, зробивши Сакартвелло першою серед країн-партнерів НАТО, яка успішно впоралася з цим завданням.

8 листопада 2006 Сакартвелло направила до Іраку 300 військових. 

2005 рік ознаменувався смертю прем'єр-міністра Зураба Жванії. Надалі цю посаду зайняв Зураб Ношаїделі. 

Саакашвілі пообіцяв вирішити проблему наявності двох російських баз на території Сакартвелло що були розташовані в сепаратистських регіонах, це викликало критику з боку останніх. Відносини між Москвою та Тбілісі почали погіршуватися у 2006, 2007 військові північного сусіда помічені в порушенні повітряного простору Сакартвелло.  

Більше того уряд Михайла Саакашвілі почав втрачати популярність через питання безробіття та корупції. 

Щоб виправити обстановку урядовець Каха Бендукідзе провів низку успішних лібертаріанських реформ, включаючи один із найменш обмежувальних в світі трудових кодексів, найнижчі фіксовані ставки податку на прибуток (12%) і деякі з найнижчих митних ставок, а також різке скорочення необхідних ліцензій і дозволів для бізнесу.

Антиурядові протести 2007 року було придушено. В січні 2008 відбулися нові парламентські вибори. 

Оголосивши про свою відставку 25 листопада 2007 (Бурчанадзе виконувала обов'язки президента вдруге) Саакашвілі знову прийняв участь у виборах 20 січня 2008. 

З 1 по 16 серпня 2008 відбулося збройне вторгнення військ москвської держави-агрессора до Сакартвелло. Конфлікт був розпочата зі збройної провокації південно-осетинських сепаратистів. О 8:00 ранку 1 серпня 2008 вони обстріляли картвельських поліцейських отримавши снайперський вогонь у відповідь. Того-ж дня було обстріляно картвельські села. 4 серпня ''президент'' південної Осетії Едуард Кокойти заявив про прибуття добровольців для боротьби з урядовими військами. Одначе, їх було розгромлено.  5 серпня 2008 посав москавіє Юрій Попов заявив що вони прийматимуть участь у війні на боці південно-осетинських сепаратистів. 50 московитських журналістів приїхали щоб дізнатися ''що сталося''. Після цього, 6 серпня, у війну втрутилася сама московія. Спроба Михайла Саакашвілі зв'язатися з президентом ворожої сторони виявилося марною, вона була перехоплена МЗС з заявою що час переговорів нібито ''ще не настав''. 7 серпня через обстріл сепаратистами картвельських сіл розпочалася масштабна урядова операція для відновлення порядку на території Південної Осетії. В облогу взято Цхінвалі. Того-ж дня, Москва почала перекидати свої урядові війська. 8 серпня президентство і прем'єр-міністр в Кремлі заявили що ''засуджують вторгнення Сакартвелло до Осетії''. Відбулися бомбардування території країни з авіації, державний кордон перетнуло 150 танків. Точилися запеклі бої, що були дуже конкурентними. Однак, через значну відсталість числом у військовій техніці, військовій силі та знищенню ППО, зрештою, картвелів було розбито при Цхінвалі (2008), Кодорі (2008) (в результаті чого Кодорську ущелина втрачено), Ґорі (2008), Абхазії (2008) та Поті (2008). На протязі всієї війни московські терористи вбивали мирне населення, відмовлялися від врегулювання конфліктів що запропоновано Михайлом Саакашвілі та заявляли що ''примушують Грузію до миру''. В Південній Осетії відбувалися етнічні чистки. Зрештою, Михайло Саакашвілі підписав мирний план запропонований Євросоюзом. 

В 2011 грузинський магнат найбагатша людина в Сакартвелло Бідзіна Іванішвілі зізнався що йде в політику виявив бажання взяти участь в парламентських виборах. Ним було засновано опозиційний рух ''Грузинська мрія'' що об'єднала в собі Республіканську партію Грузії, Вільних демократів і Національний форум. Отримавши 54% голосів партія отримала 65 місць в парламенті. 

В жовтні 2012 Михайло Саакашвілі визнав поразку своєї партії. Таким чином Грузинська мрія перервала дев'ятирічну гегемонію партії Саакашвілі. 

Будучи обраним президентом з 17 листопаді 2013, Георгій Маргвелашвілі надав значну владу прем'єр-міністру та відмовився переїжджати до розкішного президентського палацу натомість він надавав перевагу будівлі де раніше був розташоване посольство США в Грузії. Михайло Саакашвілі відмовився прийти на його інавгурацію пояснюю чи це неповагою Грузинської мрії до політичних опонентів. 

В 2018 пост президента Сакартвелло посіла Саломе Зурабішвілі. Однак, держава фактично перейшла на парламентську форму правління і роль президента стала церемоніальною. 

31 грудня 2020 Грузинська мрія набрала на виборах 48% голосів що дозволило їй отримати право формувати новий уряд та проводити одноосібне правління. Всі звинувачення у шахрайстві з боку опозиції було відкинуто. Тисячі людей зібралися біля центральних будівель з вимогою повторного голосування. 

У лютому 2021 року прем'єр-міністром Сакартвелло став близький соратник Бідзіни Іванішвілі - Зураб Гарібашвілі. 

1 жовтня 2021 була заарештовано Михайло Саакашвілі що повернувся до Сакартвелло з вигнання. 

З моменту вторгнення до України в 2022 півтора мільйони росіян втекли до Сакартвелло, більшою мірою від загальної мобілізації 2022. Їх точно число в Сакартвелло зараз не є відомим. 

Першочергово зустрінуться відмовою в червні 2023 заява на статус кандидата до ЄС, 13 грудня 2023 Сакартвелло надано статусу кандидата. В одному пакеті виявилися держави східного партнерства - Україна та Молдова.