IMSS - Та, що вистрілила у його серце , IMSS

Розділ 21. Остання битва

Місто стояло в руїнах, занурене в туман, що не розсіювався навіть вдень. На вулицях залишались лише уламки зламаних будівель та обгорілі рештки колись величних споруд. Це був не просто результат війни. Це був наслідок тієї темної магії, яку розв’язали самі ті, хто повірив у силу темряви.

 

Іларія і Девід стояли перед старим храмом, який був центром всіх подій, що привели їх сюди. Темна енергія, що розливалася по повітрю, була непереборною і ворожою. Храм, спочатку величний і містичний, тепер здавався живим істотним утворенням, яке поглинало кожну частинку їхнього духу, кожну думку, перетворюючи її на частину цієї темної реальності.

 

— Це кінець, — прошепотіла Іларія, відчуваючи, як її сили виснажуються. — Тут все закінчиться.

 

Девід, стоячи поруч, відчував, як його серце відривається від того, що вони пережили. Він був готовий до битви, але ця битва була не просто за життя. Вона була за все те, що він втратив, за те, що вони обидва втратили. Вони йшли не лише по слідах темряви, але і по слідах своїх власних помилок, за які тепер доводилося платити.

 

— Нам треба піти всередину, — сказав він, але його голос звучав як відголосок, що не міг прорвати тишу.

 

Іларія кивнула, її рука стискала лезо меча, що було її останньою надією. Вона знала, що від цієї битви залежить не лише їхнє майбутнє, але й доля всіх тих, хто залишився. Якщо вони не зможуть зупинити темну силу, яка поглинула храм, весь світ буде поглинутий разом з ним.

 

Вони ввійшли всередину храму, де їм довелося зіткнутися з тим, що давно приховувалося — темними істотами, які колись були людьми, але тепер стали частиною темної енергії, що злилася з храмом. Їхні обличчя були зміненими, потворними, в очах не було живого світла. Це були лише тіні, що ходили в темряві, без будь-якої надії.

 

Іларія і Девід відчули, як темрява поглинає їх, як їхні сили зменшуються з кожним кроком. Але вони продовжували йти вперед, як два воїни, що не могли відступити навіть на один крок.

 

— Вони не зупиняться, — сказала Іларія, її голос був сповнений болю. — Ці істоти не знають пощади.

 

Девід оглянувся навколо, виявивши, що кожен куточок храму здавалося заповнений цими істотами. Вони оберталися навколо них, ніби виводячи якусь темну мелодію, що могла зламати волю кожного, хто входив до цього місця.

 

— Ми повинні зробити це зараз, — сказав він. — Якщо ми не зупинимо це зараз, все загине.

 

Іларія кивнула і зробила крок вперед. Вона знала, що їм не можна залишити жодної можливості для відступу. Тільки вперед, тільки в серце темряви. І якщо вони не зможуть її знищити, вона знищить їх.

 

Темні істоти наближалися, і Іларія підняла меч, його лезо почало світитися, як промінь світла в серці темряви. Але саме в цю мить в темряві храму з’явився Віктор, його темна постать висіла в повітрі, його очі світяться від жахливої сили, яку він поглинув.

 

— Ви не зможете цього зробити, — сказав Віктор. — Це вже не ваші сили. Це — моє, і ви більше не маєте влади.

 

Але Іларія не злякалася. Вона підняла свій меч, і разом з Девідом вони пішли в бій. Їхні рухи стали синхронізованими, немов один великий механізм, що працював на знищення темних сил.

 

Ця битва була не просто фізичною. Вона була духовною, емоційною. Кожен удар був як спроба повернути власне життя, як спроба відновити світ, що колись був живим і наповненим надією. Кожен рух Іларії та Девіда був не тільки проти істот, але і проти темних сил, що поглинули їх самих.

 

Тим часом, Віктор зробив крок назад, розуміючи, що навіть він не зможе зупинити їх. І навіть його темна сила не могла більше витримувати тієї енергії, яку вони вивільняли. Іларія і Девід, не маючи вибору, рухалися до самого серця храму, де знаходилась магія, що тримала це місце в темряві.

 

І тоді, у найпотаємнішому місці храму, вони побачили те, що насправді стало причиною всього: великий магічний кристал, обвитий тінню і темною енергією. Це був джерело темної магії, що призвело до всіх їхніх страждань.

 

Іларія та Девід зрозуміли: щоб зупинити все, треба знищити саме це джерело. Але зробити це буде дуже важко. Темна енергія вже розтеклася по кожному куточку храму, вона намагалася зупинити їх, поглинути, знищити.

 

Але Іларія не відступала. Вона зробила один останній крок вперед, підняла меч, і його лезо почало світитися, як ніколи раніше. Вона знала, що це її останній шанс. Це був момент, коли вони повинні були не просто боротися, але й перемогти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍