Деніел Кіз - Війни Міллігана

стіні у третьому відділенні — розмір приблизно 10 футів заввишки та 5 завдовжки[18]».

томмі неочікувано осліпив промінь світла. Він моргнув і глянув на олівець у своїй руці. Перед ним лежав альбом, у якому рукою аллена було написано повідомлення. Він одразу зрозумів, чого від нього чекають — це ж треба, аллен хоч раз здогадався лишити йому підказку.

Так, стіна. П’ять футів завдовжки і десять заввишки.

томмі швидко перетворив каракулі аллена у маяк на краю скелястого берега. На фоні він намалював море з бурхливими хвилями, а над ними — чайок у вільній височині неба. Малюючи такий простір, можна буде хоча б на якийсь час подумки побути на свободі.

— Дуже хороша ідея, — схвалив Едвардс.

томмі перемішав фарби і взявся до роботи.

Наступні три дні Едвардс щоранку заходив по кевіна, аллена чи філіпа о 8:30, але день проводив з томмі, наглядаючи за його роботою. томмі малював приблизно до 11:00, а потім повертався на перевірку перед обідом. Після цього Едвардс знов забирав його з 13:00 до 15:00.

Закінчивши маяк, томмі намалював двох сов чотири фути заввишки[19], що сиділи на гілках дерева, а десь на задньому плані з’явився невеличкий місяць — усе у тьмяних коричнувато-жовтих відтінках.

На стіні навпроти з’явився ще один пейзаж розміром 12 футів заввишки та 35 завдовжки[20]. Тут переважали золотаві й коричневі кольори осені: олень схилився над озером біля старого сараю, а навколо у височінь здіймаються сосни і летять дикі качки.

Біля дверей у третє відділення томмі створив ілюзію: здавалося, що проходиш не крізь звичайні двері, а йдеш по сільському критому містку. Ця частина розпису поєднувалася з намальованим на стіні сірим сараєм для дров і перетікала в інші зображення.

Усі пацієнти щодня вітали Біллі посмішками:

— Привіт, художнику! Тут тепер просто чудово!

— Малюй ще! Ми тепер наче в лісі!

Одного разу томмі просто під час роботи відключився. Коли згодом йому вдалося повернутися на сцену, він побачив, що на малюнку з маяком невеличка частина хвиль була вкрита свіжим шаром водоемульсійної фарби. Він змив і побачив під нею зображення олією: кулак з піднятим середнім пальцем. Впізнати руку аллена було нескладно. Він швидко озирнувся — аби тільки ніхто цього не бачив! — та знов перекрив малюнок акварельною фарбою. Спочатку томмі страшенно гнівався на аллена за те, що той втрутився в його роботу, але згодом зрозумів мотивацію: колись вони або заберуться звідси, або помруть, і адміністрація захоче змити зі стін малюнки Міллігана — от тоді вони і знайдуть останнє послання художника правителям Ліми. Чудова ідея.

За кілька днів Едвардс здивував томмі: мовляв, адміністрації дуже сподобалася робота, і його просять розписати ще коридор між двома ґратованими дверима на вході в будівлю. Цей коридор був 101 фут завдовжки та 12 футів заввишки[21], тобто малюнок міг стати найдовшим у світі настінним розписом у приміщенні. томмі обрав коричневі, помаранчеві й жовті відтінки і дав собі можливість повністю поринути в малювання.

Кожного ранку його приводили до перших дверей, які з електричним дзижчанням відчинялись і впускали його в коридор. На мить складалося враження, що зараз відчиняться й другі двері, випускаючи його на свободу — але ні, він лишався всередині зі своїми фарбами, драбинами та риштуванням. Опинявся десь між психлікарнею та вільним світом. Усе його життя балансувало там само.

За обома дверима збиралися глядачі: відвідувачі знадвору та пацієнти зсередини. На третій день томмі раптом почув незвичний звук: до нього щось котилося по підлозі. Він опустив очі й побачив бляшанку «Пепсі». З-за дверей йому махав усміхнений пацієнт:

— Твори красу, художнику! — гукнув він.

До нього підкотилася ще одна бляшанка, а за нею прилетів пакетик цукерок. Він сховав усе в кишені і вдячно помахав у відповідь. Приємно, що ці психічнохворі люди цінують його роботу.

Після важкого дня з пензлем томмі збирав усе приладдя і втомлено залишав сцену. Його місце займав аллен — він повертався в кімнату й викурював цигарку, яку знаходив у кишені. Решту дня він сидів у загальній кімнаті й писав, аж поки не вимикали світло.

Персоналу такий розклад не подобався. Наглядачі знов почали жалітися — настільки, що Тед Ґорман вимушений був сказати аллену, що надмірне письмо може негативно вплинути на терапію.

— Коли я дозволив вам писати, то не мав на увазі, що вам треба написати книжку.

аллен замислився на хвилину й вирішив, що вже час для наступного кроку.

— Містере Ґорман, вам чудово відомо, що я справді пишу книжку. І ви знаєте, з ким саме я працюю. Ви що, хочете стати на заваді свободі преси? Свободі слова?

— Не треба так це сприймати, — поспіхом відступив Ґорман. — Звісно, ви можете писати книжку, просто не треба приділяти цьому стільки часу. І заради Бога, припиніть витріщатися на наглядачів, коли пишете!

— Але ж мені не дозволяють писати у своїй кімнаті — тому доводиться робити це у загальній залі. Наглядачі теж там сидять — зовсім близько. Тож коли я піднімаю очі від аркуша — вони просто переді мною. Не можу ж я зовсім на них не дивитися!

— Міллігане, у них уже параноя через вас!

аллен мовчки подивився йому в очі.

— То що ж ви пропонуєте? — спитав він після паузи. — Ви знаєте, що мені не місце у відділенні з таким суворим режимом, але все одно тримаєте мене тут уже майже шість місяців. Ви знаєте, що я не маю бути тут. І доктор Лінднер це знає. Однак ви не хочете цього визнавати.

— Ну добре! Визнаю: вам не місце у відділенні 5/7!

аллен втримався від усмішки. Чудово. Вочевидь, наглядачі вже погрожують звільнитися з роботи через нього.

Наступного тижня його перевели у відкрите відділення.

(3)

аллен увійшов до своєї нової кімнати у відділенні № 6 і побачив, що на вікнах є лише ґрати — вони не закриті сітками. Він негайно підійшов до вікна й подивився вниз із висоти другого поверху.

— Це що там таке?! Тварина? — здивовано вигукнув він.

— Ти що, оленя ніколи не бачив? — запитав незнайомий голос.

— Хто це? — озирнувся аллен.

— Твій сусід, — відповів голос.

аллен визирнув назовні й побачив величезного афроамериканця, який відтискався від підлоги.

— Що ти тут робиш? — спитав він.

— Мене перевели сюди, — пояснив аллен.

— Тоді вітаю. Я Зак Грін.

— Там же олень унизу!

— Ага, я знаю. Навіть два. Я тут лише тиждень, але постійно їх бачу. А ще тут є гусак і безліч