Іванна Желізна, Zhelizna - Тригер, Іванна Желізна, Zhelizna

Розділ 18.1: Персональний контакт

Вигляд Айві був наче відбиток її печалі. Вона сиділа, згорнувшись у кріслі, обхопивши коліна руками, ніби намагалася зібрати себе докупи після чергового випробування. Її очі дивилися в нікуди, і я бачив, як вона губиться у своїх думках.

Я стояв поруч і не знав, що сказати. Мовчання Айві завжди було важчим за слова. Воно змушувало мене знову й знову ставити собі запитання: чому я тут?

— Тобі зараз краще побути самій? — запитав я, намагаючись звучати так, ніби мені справді це важливо.

Айві підняла голову, і на мить наші погляди зустрілися. Її очі були червоними, втомленими, але в них ще жевріла іскра життя.

— Ні, — відповіла вона ледь чутно.

Це було достатньо, аби я залишився. Я сів на підлогу поруч із нею, спершись спиною на холодну стіну. Її тиша була важкою, але не незручною.

— Сьогодні було складно, — сказав я, порушуючи мовчання.

— Це завжди складно, — відповіла вона, трохи розслабляючи плечі. Її голос звучав так, ніби вона більше розмовляє із собою, ніж зі мною.

Я кивнув, але сам собі поставив питання: Чому мені хочеться, щоб вона сказала щось більше? Щоб поділилася тим, що в ній всередині?

Айві була загадкою. Але загадкою, яку я хотів розгадати.

***

Я не знала, чому я дозволила Ейрі залишитися. Можливо, тому що залишатися наодинці зі своїми думками було нестерпно. Можливо, тому що його присутність приносила трохи спокою, навіть якщо я не була впевнена, що це щиро.

Я відчула, як він сідає поруч, і його тепло торкається моєї бульбашки самотності.

— Сьогодні було складно, — сказав Ейрі

Його голос був тихим, ніби він намагався не налякати мене.

— Це завжди складно, — відповіла я.

Я не дивилася на Ейрі, але відчувала, що він уважно спостерігає за мною. Цей погляд змушував мене відчувати себе вразливою, але водночас він був теплим.

Моє серце було сповнене сумнівів. Я не знала, чи його слова справжні, чи це лише черговий трюк у цій грі. Але я так давно потребувала підтримки, що почала піддаватися цьому.

***

— У тебе є щось, що допомагає тобі триматися? — запитав я, ледь нахиляючи голову до неї. Айві підняла погляд і здивовано подивилась на мене.

— Що ти маєш на увазі?

— Ну, якийсь внутрішній стрижень. Щось, що робить тебе такою, якою ти є.

— Моя творчість, напевно, — нарешті відповіла Айві. — Це єдине, що я завжди могла контролювати.

Її відповідь зачепила мене сильніше, ніж я очікував.

— Це добре, — сказав я. — Це робить тебе… особливою.

Її очі зустріли мої. У них з’явився легкий подив.

— Ти так думаєш?

— Думаю, — відповів я щиро. І вперше сам не зрозумів, чи це частина гри, чи справжні слова.

***

Ейрі сказав це так просто, але я не могла зрозуміти, чи це щиро.

Його слова були такими, яких я завжди хотіла чути. Хтось нарешті бачив у мені щось більше, ніж невдаху чи інфантильну мрійницю.

— Дякую, — відповіла я.

Між нами зависла пауза, але вона не була неприємною. Його присутність стала для мене чимось новим.

Мені хотілося вірити, що Ейрі справжній. Що ця тепла сторона — це він. Але глибоко всередині я розуміла: ми все ще в “Тригері”.

— Айві, — сказав Ейрі, нахиляючись ближче. Його голос був теплим, тихим. — Я знаю, як важко це все переживати. Але ти сильна.

Ці слова вразили мене. Вони були такими простими, але я відчула, як мої стіни почали тріщати.

***

Очі Айві наповнилися якоюсь дивною сумішшю емоцій. Я бачив у них подяку, сумніви, біль і навіть трохи радості.

— Знаєш, — почав я, несподівано для себе. — Ти для мене як свіже повітря.

Я сказав це, не думаючи. І тільки після того, як слова зірвалися з губ, я усвідомив, що вони означають.

Айві дивилася на мене, не в змозі знайти відповідь. Я відчував, як усередині мене наростає сум’яття. Це була гра. Це завдання. Але чому я хотів бути поруч із нею навіть поза грою?

***

Слова Ейрі розбили мої сумніви на мить, змусивши мене повірити, що це може бути справжнім. Я відчула, як тепло розливається по моїх грудях, ніби він торкнувся тієї частини мене, яку я давно приховувала.

  — Я… — почала я, але не знала, що сказати.

Мої слова застрягли в горлі. Ейрі просто сидів поруч, дивлячись на мене, і цього було достатньо, щоб я відчула, що більше не самотня. Але разом із цим прийшов страх. Що буде, якщо це частина гри? Що буде, якщо я знову довірюся, а потім мене зламають?

Я опустила погляд, намагаючись зібрати себе докупи.

— Можна тебе обійняти? — раптом запитав Ейрі.

Я підняла голову, ошелешена. Моя раціональна частина кричала, що це пастка. Але я все одно кивнула.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍