Оксана Кісь - Українські жінки у горнилі модернізації

відмову від заможного життя через неспроможність чоловіків їх забезпечити, а також через постійне зростання цін. Інтелігентки дедалі частіше влаштовувалися на роботу як приватні вчительки, оскільки знання мов, правил етикету, гри на фортепіано давало можливість заробляти гроші такою працею. Війна дала жінкам шанс відстоювати незалежність власних думок, приймати самостійні рішення (без порад чоловіків чи тиску з боку старшого покоління). Турбота про здоров’я також ставала частиною жіночої приватності. Чоловіки могли тільки просити жінок дбати про себе. Письменник Осип Маковей у листі сердився на дружину Ольгу, яка багато курила і через це мала проблеми з легенями. Одночасна він не заперечував куріння і надсилав дружині тютюн з інструкціями — як і з чим його змішувати, аби був добрий смак. Жінки пробували реалізовувати свої амбіції, чоловіки толерували їх вибір, якщо це не шкодило репутації сім’ї. У деяких подружжях жінки відкрито говорили з чоловіками про власне тіло (наприклад, про зміни під час вагітності), що було нетиповим для укладу українських родин.

Тіло цїле стало таке рожеве, що через тонку сорочку перебиває. Єще нїколи такої гарної та здорової краски не мала. В раминах так розпускаюся і взагалі кости, що аж дивно, щоб жінка у відміннім стані так розвивалася.

З листа Костянтини Назарук до чоловіка

Під час війни жінки ставали єдиними реальними опікунками для своїх дітей. Окрім матеріального забезпечення, створення безпечних умов життя вони мали займатися вихованням та освітою наступного покоління. Чоловіки з сільської місцевості лише цікавилися здоров’ям малечі, а ті, хто походив з міста, зазначали, якими хочуть бачити своїх дітей, давали настанови до їх виховання, допомагали вибирати школи. Так, Осип Маковей вимагав, аби дружина навчала дочку іноземних мов, Іван Блажкевич хотів, щоб його син виріс справжнім «фільозофом».

Дітям з інтелігентної сім’ї дружина мала забезпечити також музичні уроки. Досить часто можливості жінок розходилися з бажаннями чоловіків, через що жінку могли звинувачувати в безвідповідальності. Багато дітей під час війни не отримували освіти зовсім, оскільки жінки займалися пошуком грошей і харчів. Неспроможність забезпечити нормальне життя дітям призводила до життєвих драм. Вагітна Костянтина Назарук роздумувала у листі до чоловіка про аборт, боячись, що не зможе забезпечити дитину, хоча й знала, що матиме допомогу від чоловіка і матері. Втрату дитини жінки переживали дуже важко і навіть зі звинуваченнями в бік чоловіків, які нібито мали зарадити їх горю.

У приватних текстах жінки говорили про себе як про емансипованих особистостей. Уміння писати і читати давало можливість долучатися до світу. Свідомо чи підсвідомо жінки розуміли, що без емансипаційних зусиль змінити орієнтований на чоловіків світ неможливо. Ідеї емансипації з’являлися в жіночому епістолярії у формі різних тем, описаних дій, чинників, які формували світогляд, ідентичність. Емансипованість відображалася в комунікації: з чоловіками — у прагненні до рівності, з жінками — у можливості обмінюватися досвідами. Через тексти жінки демонстрували свій поступ у справі освіти, праці, суспільної діяльності, але не питань інтимних, пов’язаних зі стосунками з чоловіками. В особистих текстах відображено не всі аспекти жіночого досвіду. Про самоочевидне або культурно табуйоване не писали.

Сім’я громадської діячки Іванни Блажкевич — чоловік Іван і син Богдан (фото з фондів музею Іванни Блажкевич у с. Денисів Тернопільської області)

Початок Першої світової війни, а також попередній емансипаційний досвід дали можливість жінкам вийти за межі власного дому і стати частиною суспільних процесів. Певною мірою це «долучення» до громадських справ було вимушеним, оскільки чимало українок (здебільшого неосвічених) не хотіли опановувати нові ролі, а ті, котрі бралися до них, не до кінця розуміли, як саме мають діяти. Спектр жіночих ролей визначала війна, а також чоловічий дискурс. Жінки робили свій вибір у відповідь на суспільні запити — згодою чи незгодою на запропоновані моделі поведінки. Самі жінки мало дискутували про свої ролі в суспільстві. В українському випадку активних діячок, які випробовували на собі труднощі й критику, пов’язану з організацією громадського життя, було не більше десятка. Їх робота певною мірою полягала у наслідуванні поведінки польок, які на час війни мали сформовані уявлення про напрями діяльності. Жіноча праця для громади зазнавала контролю, критики чи схвалення з боку громадської думки.

Під час Великої війни жінкам «дозволяли» бути військовичками, громадськими і благодійними діячками, медсестрами, вчительками, іноді офісними робітницями, майстринями (народні промисли), домашніми служницями, продавчинями. Жінки могли реалізовувати свої вміння в Галичині й поза краєм. Українок «виховували» через пресу, знайомили з досвідами жінок інших національностей. Середовище моделювало лише позитивний образ української жінки, нехтуючи проблемами, які породжувала війна, — насильством, злочинністю, проституцією. Під час війни універсального чи єдино правильного погляду на жінку не існувало. Жіночі ролі не були постійними і пристосовувалися до мінливих потреб воєнного часу. Дискусії про суспільні ролі жінок та їх щоденна реалізація супроводжувалися страхом. Жінки боялися за своє майбутнє, коли своєю поведінкою кидали виклик патріархальному світу; чоловіки прагнули зберегти свої позиції в суспільстві, поступово усвідомлюючи, що війна та емансипаційні процеси порушують і трансформують звичний життєвий уклад. Війна радикально прискорила процес модернізації гендерних відносин, суспільство і жінки стрімко змінювалися і не завжди були готові до таких змін.

Радимо почитати

1. Байдак М. Втеча та повернення: українки в лавах Січових Стрільців [Електронний ресурс] // Україна Модерна. — Режим доступу: http://uamoderna.com/md/baidak-women-and-war

2. Байдак М. Громадська діяльність як спосіб емансипації жінки в роки Першої світової війни (на прикладі українок Галичини) // Українознавчий альманах (Київ). — 2015. — Вип. 18. — С. 119–123.

3. Байдак М. Простори жіночого повсякдення в роки Першої світової війни (на прикладі Галичини й у світлі особових джерел) // Історичні та культурологічні студії (Львів). — 2014–2015. — Вип. 6–7. — C. 118–133.

4. Бежук О. Благодійна діяльність українського жіноцтва у роки Першої світової війни та в післявоєнний період // Вісник Львівської комерційної академії (Львів). — 2011. — Вип. 10. — С. 271–278.

5. Бежук О. Культурно-освітня праця «Жіночого комітету» у таборі українських біженців та виселенців м. Ґмінд (1916–1918 рр.) // Держава та армія. Вісник національного університету «Львівська політехніка» (Львів). — 2013. — № 752. — С. 61–67.

6. Бежук О. Роль церкви та громадських інституцій у