Алія Таліс - Крила вогню і кохання , Алія Таліс

Глава 23: Нове випробування

Аріана поверталася до світу, сповнена нових знань і впевненості. Тепер вона не боялася сили, яку несла в собі, і була готова використати її на благо. Але цей світ після війни ще мав свої темні куточки. Вона чула про те, що далеко на півдні, у віддалених землях, досі залишаються сліди темної магії, що поглинала ці місця під час панування Темного володаря.

Вирішивши не зволікати, вона вирушила туди. Ці землі колись були багатими й родючими, але тепер нагадували лише порожні рівнини й занедбані села. Повітря було густим і важким, і здавалося, що сама земля пам’ятає про минулі страждання.

Проходячи крізь одне з покинутих сіл, Аріана відчула ледь помітний рух магії. Вона зупинилася, зосередилася, намагаючись відстежити джерело. Її нові навички допомагали відчувати магію, як ніколи раніше. Це був не зовсім темний потік, але щось потужне, приховане від людських очей.

У центрі села стояв старий колодязь. Його камені були порослі мохом, але Аріана відчувала, що з нього йшов цей енергетичний потік. Спустившись до колодязя, вона побачила старий амулет, вбудований у стіну. Він світився слабким світлом, наче чекав на того, хто його пробудить.

— Що це? — Аріана простягнула руку, але щось у глибині її свідомості попереджало бути обережною.

Вона не відчувала загрози, але розуміла, що це не звичайний амулет. Можливо, це залишок давньої магії, пов’язаної з часами до Темного володаря. Її рука зависла над амулетом, коли раптом з’явилася тінь.

— Не чіпай його, — промовив голос із темряви.

Аріана різко обернулася, і перед нею постала жінка в темному плащі. Її очі сяяли, а волосся було сріблястим, як місячне світло. Вона виглядала так, ніби прийшла з іншого світу.

— Хто ти? — запитала Аріана, відчуваючи, що ця жінка не є ворогом, але й не належить до простих смертних.

— Я хранителька цього місця, — відповіла жінка спокійно. — І цей амулет, який ти бачиш, несе в собі велику силу, але разом з тим і велику небезпеку.

— Чому він тут? — запитала Аріана, не прибираючи руки.

— Це залишок стародавніх часів, коли світ був іншим. Він пов’язаний із силою, яку навіть Темний володар боявся розбудити. Але тепер цей амулет спить, і краще б він залишився у сні, — жінка наблизилася до Аріани, зупинившись зовсім поруч. — Ти володієш великою силою, дівчино. Але ця сила може або захистити тебе, або поглинути. Що б ти не вирішила робити, пам’ятай про це.

Аріана дивилася на амулет, відчуваючи, що від нього виходить якась незбагненна енергія. Але разом з тим вона розуміла, що не повинна поспішати. Їй потрібно зважити все, перш ніж приймати рішення.

— Чому ти не забрала його? — запитала вона у жінки.

— Тому що я лише спостерігаю, — відповіла хранителька. — І тільки ті, хто приходять сюди, можуть вирішити, що робити далі. Я лише попереджаю тебе.

Аріана задумалася. Вона знала, що цей амулет може бути ключем до чогось важливого, але водночас відчувала, що поспішні дії можуть призвести до катастрофи. Тому вона вирішила дослухатися до попередження.

— Я не чіпатиму його, — сказала вона нарешті. — Але що це за сила і чому вона тут?

— Це частина стародавньої магії, яка колись панувала над цими землями, — пояснила жінка. — Вона була збережена для того, щоб нагадувати про минулі часи. І лише той, хто готовий до цієї сили, може зрозуміти, що з нею робити.

— Я знайду відповіді, — пообіцяла Аріана. — Але поки що не готова.

Хранителька кивнула.

— Ти мудра, дівчино. І коли час прийде, ти зрозумієш, що робити.

З цими словами жінка зникла в тіні, а Аріана залишилася сама біля колодязя. Вона відчула, що зробила правильний вибір, але її цікавість не зникла. Що це за сила і яку роль вона відіграватиме в її подальшій подорожі?

Вона продовжила свій шлях, але відчувала, що це місце ще буде важливим для неї. Аріана зрозуміла, що світ не є чорно-білим. У ньому є безліч відтінків, і кожен вибір має свої наслідки. Її подорож була ще далеко не завершена, і попереду на неї чекали нові випробування, нові рішення і нові відкриття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍