Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 27

     Макс.

     Ну що ж! От я повільно, але впевнено дістався до суті. Принаймні, те про що я дізнався, багато що пояснює. Особливо поведінку Марії в деяких моментах. А саме: навіщо їй було йти на такі ризиковані кроки, весь час привертати до себе увагу присутніх, ну і нарешті - з’явитися в Туреччині. І якщо перші наші зустрічі були дійсно випадковими, то зараз вже мають обриси конкретної мети. 

      От тільки що робити з інформацією, якою я тепер володію, поки що, нажаль не знаю.

      Оглядаючи яхту, подумки шукаю варіанти. Ось і до холодильної камери дістався. 

- Ти голодна? - запитую у Марії.

      Нагадаю Вам, ми ще й досі знаходимося вдвох на яхті мого колеги і бізнес-партнера, неподалік від берега, якщо ще точніше , то стоїмо на якорі. 

     Дивовижний вигляд навколо, з одного боку - вогні нічного містечка Текірови, з іншого - повня і місячний шлях, а в доповнення безхмарне зоряне небо. 

       Тож, навіщо псувати рештки вечора, особливо, коли відпочинок так рідко перепадає. 

- Тут є шампанське і різні смаколики. - говорю до неї.

- Залюбки.- відповідає скромно.

      І в цей час лунає рингтон стільникового телефона.

      Через мить Маша повертається, тримаючи в руці свій мобільний.

- Едуард! - схвильовано промовляє. - Що мені робити?

- Відповідай на виклик. Педуард нічого не знає, імпровізуй! Ти це вмієш! - намагаюся підбадьорити її.

- Алло. - промовляє в слухавку та вмикає “гучний режим”.

- Чому не розповідаєш, як в тебе справи з Мельником? - одразу цікавиться той.

- Мабуть тому, що мені не дуже зручного про це говорити. - з нотками роздратування цідить вона.

     “Агов люба, спокійніше, а то ще зі своєю гарячкуватістю пошлеш його, раніше ніж потрібно.”

- То чим це ти така зайнята? - допитується Педуард. - Здається ти не зовсім зрозуміла мету своєї подорожі, люба! Я освіжу твою пам’ять…

- Не треба. - зупинила його Марія. - Я все прекрасно пам’ятаю. Ви які мені настанови давали? Поцілувати, звабити! Чи не так?

- Так. - погодився той йолоп.

     “То ось кому я маю бути вдячним за наш перший поцілунок!”, - в мене аж щелепу звело, ну нічого, наступного разу буде все по іншому.

- Я виконую Ваші рекомендації, а саме - зваблюю Мельника. - вже спокійним тоном додає дівчина. - А Ви тим, що весь час мені назвонюєте, можете геть усе зіпсувати.

- І  де це ви зараз? 

      “От все розкажи, цьому Педуарду”, - показую Марії жестом, щоб говорила правду.

- Мельник катає мене на шикарній яхті, розливає шампанська по келихам, доки я тут теревеню з Вами. - відповідає йому.

- Маю надію він зараз не чує нашу розмову.

      “Це що, щойно було чути скрежет його зубів?”

- За кого Ви мене маєте, звичайно не чує! Але якщо Ви Едуарде, продовжите мені телефонувати у самий неочікуваний момент, наступного разу, може бути по іншому!

- Добре! Скинь координати де ви перебуватимете, коли закінчиш з останньою моєю “настановою”, як ти це все завуальовано обізвала!

- Неодмінно! - мені здається, чи вона щойно склала пальці своєї руки, яка тримає слухавку, так, що середній палець залишився. 

     “Ох і Маша! А мені вже починає подобатися ця дівчина!”

 

      Марія.

      Що, Едуарде? Втерся щойно?  Задоволено посміхаюся, але “видихати” зарано. Я ще й досі мушу перебувати під його “впливом”, адже він ще й досі має суттєвий козир у своєму арсеналі. 

     Але сьогодні, так точно можна трішки розслабитися. Тільки зовсім трішки, бо Макс ще той небезпечний типчик, поряд з яким треба бути напоготові, якщо не хочу зустріти цей ранок в його ліжку.

- Тримай! - простягає мені келих з ігристим вином та підсуває ближче тарілку з всілякими смаколиками.

     Вітер розвіває моє неслухняне волосся, падає на лоб та обличчя, і мені весь час приходиться його збирати знову на маківці.

- Трішки не зручно. - бідкаюся йому і роблю ковток шампанського. 

- А мені подобається… - відповідає Мельник.

- Що саме? - кліпаю оченятами.

- Те, що твоє волосся нічим не перев’язане. - посміхається Макс. - Отже є шанс, що ти не кинешся рятувати знову свою річ, яку віднесло вітром. 

      “Ну от і справжній Макс завітав. Не може, без спроби покепкувати зайвий раз з мене!”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍