Юлія Богута - Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута

Розділ №16. Кухонне рабство

Новий день настав аж занадто швидко  та зводив з розуму кожну хвилину. Для початку, Джері зізвав купу людей на допит, аби знайти між нашими жертвами хоч щось спільне. Лоріан же, зустрівся з тим чоловіком з цирку, який підтвердив алібі міс Ароу, й розмовляв з ним у своєму кабінеті. А міс Салі скандалила з містером Санктусом і чхати вона хотіла на те, що він її керівник й може звільнити. Боюсь, цю бойову даму не зміг би налякати навіть головоріз, який увірвався б до неї О третій годині ночі. Як істина леді, вона б кинулася б в нього першим, що попало під руку й сказала б приходити в робочі години. Одним словом, сьогодні відділок нагадував психіатричну лікарню. Добре, що мені живих людей не дісталося — лише мертві. 

Сидячи на кріслі й поїдаючи замовлений обід, я з якимось науковим інтересом розглядала останню жертву. Мені все ніяк не давала спокою фарба, якою її мало не полили. Якщо вбивця працював кісточкою, на цю статую мало б піти з пів відра. А судячи з того, що на ній немає прилиплих ворсинок — він взяв далеко не саму дешеву. Вона не обсипалась при роботі. Щобільше — скільки б я не придивлялася — я не бачила дрібних не замальованих деталей, і швів теж не було видно. Це все вказувало на те, що не дивлячись на швидкість роботи, наш маніяк працював професійно. Так, ніби довгий час займався цим. 

Дожувавши свою смачну шаурму, я ретельно витерла долоні та вдягнула рукавички аби взяти на експертизу кілька зразків. Перше, що мене цікавило — її хвилясте волосся. На ньому не було слідів фарби, тому можна було спробувати дістати зразок ефіру горгони та порівняти з попередніми. Друге, що я почала діставати — фарба. З цим було важче, бо знімаючи шар з тіла, можна було зачепити місце уколу чи якісь шрами. Тому я вирішила здерти шматочок з мантії, на якій звисали засохлі краплі. І от, коли я вже почала по трохи віддирати їх, двері безпардонно відчинилися і на весь кабінет почувся голос Айрона, доводячи мене до інфаркту: 

— Есміно! Я картопельку купив! — радісно промовив безсовісний некромант, вдираючись на мою територію і падаючи на диван. Моя рука сіпнулась і замість маленького шматочка, я вискубала добрячий шматок фарби. — Приготуй мені сьогодні поїсти, будь ласка! А то я з голоду помру!

— Не помреш, — буркнула і втомлено видихнула повітря. — Я тебе вб'ю раніше...

— За що на цей раз? — байдуже промовив веселун й стягнув з мого столу печиво. Те саме вівсяне печиво з родзинками та шоколадом, яке я купила аби дожити до обіду. 

— За те, що вриваєшся без стуку, їси мої дорогоцінні запаси на чорний день без дозволу і виконуєш обіцянки через два тижні, — погляд опустився на шматок засохлої фарби, з якої звисала чорна довга волосинка. Я поспішила вкласти докази в пакет і здійнялась.  — Добре, сьогодні можеш жити. Хоч щось корисного зробив. 

— Ти про що? — не зрозумів некромант, догризаючи мою смакоту. Я лише махнула рукою, не бажаючи вдаватись у деталі. — Отак завжди...краще розкажи мені, що у нас сьогодні на вечерю? 

— У "вас" — нічого, — почулося з боку дверей. — А в нас романтична вечеря планується з першим, другим і величезним тортом та молочним желе. 

— О, це той самий спокусливий гад, який у мене сусідку виманює? — радісно спитав Айрон, а я мало не вдавилась повітрям від цієї милої клички. —  А можна я до вас третім піду? Бонусна акція —  два ненажерливих роти за ціною одного!

— Е, ні! Рейн мій і ні з якими некромантами я його ділити не збираюсь! — буркнула, чудово знаючи, що з Айрона станеться дійсно припертися до нас у найнезручніший момент. — Тобі треба кухар — ти й шукай. 

— І де я його тобі знайду? — обурився чоловік та здійнявся з нагрітого місця. — Он, навіть тебе краде якийсь сумнівний тип. А я то думав, що ти зі мною навіть після смерті орендуватимеш одну труну на двох, щоб потім по черзі воскресати через недалеких студентів! 

— Я не сумнівний тип, — прогудів загрозливим тоном Рейн, вбиваючи поглядом мого співмешканця. — Я тип, який її кохає і годує, а не чекає, щоб тендітна дівчина тягала мішок з картоплею аби нагодувати якогось бовдура. 

— Не можу, — розреготався чоловік, мало не падаючи на підлогу від реготу. Кулаки Рейна стиснулись, намагаючись стримати гнів. Очі потемніли, загрозливо вдивляючись в лице відвідувача. —  Есміно, ти з яких часів дівчинкою стала? Ще й тендітною! Ой, не можу...! Зараз серце стане!

Айрон розреготався ще більше, зашпортуючись за власні ноги, та ненароком став падати прямо на Рейна. Той, маючи величезний досвід у схожих ситуаціях, миттєво відійшов назад та ще й руки заклад за спину, аби не зачепити його ненароком. А от Айрону це не сподобалося. Він же не знав, від якого щастя його вберіг Рейн. 

— Ото, Есміно, дивись який в тебе безнадійний телепень. Навіть зловити тебе не зможе, якщо підковзнешся на льоду, — ображено гудів, підіймаючись з підлоги. — А губи свої пропащі певно тягне як морський коник. Ще й причмокує ними! 

— Ай! — не втрималася та вигукнула, коли він почав причмокувати прямо перед носом Рейна. — Відчепись від нього...! 

 Треба було віддати Лоріану належне. Попри всю приставучість мого колеги, він повільно відходив впритул до стіни, щоб ненароком не зачепити його. Але певно інстинкт самозбереження в Айрона пропав ще на моменті, коли він влаштувався на роботу в академію, бо цей бовдур спокусливо кліпнув очима і мало не втулився губами в мого сталевого Рейна. 

Під мій скажений крик — "Айроне!!!", він мало не зачепив своєю щетиною щоку слідчого. Єдине, що стало йому на заваді — мужній дотик Лоріан вказівним пальцем до пропащих  губ цього телепня. Не знаю від чого йому стало погано — від магії чи від самого усвідомлення, що його посміли заткнути таким вишуканим способом, але Ай шляхетно відсахнувся та звалився на підлогу. 

— Не дивись так на мене, — ображено надув щоки слідчий, переступаючи тушку. — Я чесно стримувався зі всіх сил ще на моменті з його спробами взяти тебе в кухонне рабство!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍