Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

    Неспокій вбирався в повітря, наче чорна хвороба по місту. Культи, які виступали проти Йорльфа і його влади, спровокували у мешканців сумнів та біль. Хоча владі вдалося швидко придушити ці прояви опозиції, чутки про бунти та пророцтва розходились, і серед мешканців міста почав рости страх. Одного дня з'явився старий чоловік, його тіло було обмотане лише обривками тканини, а на шкірі виднілися нещодавно вирізані руни. Його очі були як дві прозорі впадини, які знали таємниці, що лежали за межами зрозуміння звичайних людей. Цей чоловік не боявся виступати на центральній площі, його голос був як грім, що передвіщав надходження бурі. "Скоро, дуже скоро, устій розсиплеться, престол вічного роду буде залитий кров'ю богів, а стіни, які мали захищати, впадуть на тих, кого вони мали берегти..." Його пророцтво не дійшло до кінця, його слова вщент розтрощили арбалетні болти. Але ті невеликі слова встигли внести хвилю в нижні й верхні шари міста. Паніка та гнів, які виникли після цього випадку, були неперевершені. Було важко стримувати ті, кого влада вже не задовольняла, та які шукали відповіді на запитання, що давно відбулися за межами стін Йорльфа. Інтрига й сумніви залишалися в повітрі, але жорстокість та безжальність гвардії, підтримані силами династії, ще тримали місто в страху і мовчанні. Навіть найсміливіші серед мешканців Йорльфа таїли у своїх серцях нерозгадані питання та непевність, бо вони знали, що відповіді можуть призвести до непоправного вибуху непокою та бунту.

    Темрява впала на місто, приносячи з собою страх і зловісну загрозу. В перший місяць цієї нескінченної зими жителі Йорльфа стали свідками найжахливіших подій у своєму житті. Кров, насилля, й найстрашніші види жорстокості охопили це колись мирне місто. Багато людей було розірвано на шматки, спалених живцем, закатованих, втрачені цілі сім'ї з дітьми. Статуї засновника та його роду, які завжди вражали своєю величчю, почали кровоточити, немовби плакали за своєю загибеллю. Багато хто вже починав відкрито розмовляти про те, що не має ніякого панівного роду, богів і договору. А просто купка військових генералів які захопили владу. Але що точно розуміли всі, від звичайних селян до навіть вічно вірних і "праведних" гвардійців — це тільки початок. Закінчувався вільформ — перший місяць зими. Ніч у кінці цього місяця була зазвичай найдовшою у році, і з останніми променями холодного сонця, люди побачили дещо дивне — очі всіх статуй засновника і перших з його роду почали стікати кров'ю. Що це могло значити? Чому камінь, з якого були зроблені ці статуї, покривався тріщинами та валився з диким гуркотом? Все затихло... Але один момент змінив все.

    Раптом місто було окутане хаосом і панікою. Люди бігли в укриття, закривали свої двері та вікна, намагаючись захистити себе від цієї невідомої загрози. Звичайні молитви й заклинання не врятували їх від відчуття безпорадності перед невідомим. Після деякого часу, коли метіль знову почала падати, місто залишалося зануреним у мовчання. Не було чутно жодного звуку, ні птахів, ні вітру, навіть ознак життя зникли. Мешканці були залякувані та приголомшені тишею, яка огортала їх місто. Та раптом цю нирку в мовчанні розірвав гучний гарматний постріл. Повітря знову наповнилося звуками бою, відгомони яких віддзвонювали вулицями. Воїни та їх командири вигукували накази, закликаючи захищати свою честь, битися до останнього подиху, віддавати свою кров заради міста, яке колись називали своєю найбезпечнішою рідною землею. Металевий брязкіт та гуркіт пушок лунав у всіх куточках Йорльфа. Люди готові були віддати все, що у них було, захищаючи свої домівки від цієї таємничої темряви, яка оточила їх світ і загрожувала знищити все, що їм було дороге.

    Великий страх огорнув Йорльф, коли з нізвідки виникли ворожі тіні, загорнувши місто у вир війни. З казарм і палацу, серед глухого ритму бойових барабанів, виступали гвардійці. Їхні обладунки, як дзеркала, відбивали жахливе світло пожеж, що охопили будинки. Голосний рик перервався залпом вогню, а небо запалало яскравими іскрами від гарматних пострілів. Люди в паніці шукали притулок. Одні занурилися в темряву підземель, інші барикадувались у своїх домівках. Багато людей безладно бігали вулицями, не знаючи, куди утікати від невидимої загрози. Хаос, страх і паніка заповнили кожну вулицю, кожен куточок Йорльфа. У глибині міста, серед внутрішніх районів, мешканці не могли повірити, що їхнє звичне життя обірвалося так раптово. Здавалося, зовнішній ворог напав без попередження, але ніхто не міг точно сказати, хто він або звідки прийшов. Віра і воля звичайних людей були слабкі, вони не були готові ні до війни, ні до бунту. Небо стало полум'яно-червоним від вогню гармат та спалахів будівель. Річки перетворилися на кров'яні потоки, відбиваючи блискіт вогню та біль втрат. Пошепки й стогони мертвих лунали в повітрі, ніби їхні душі ще блукали між руїнами, шукаючи спокою.

    Гвардія, ордени лицарів та представники влади намагалися вгамувати паніку, але даремно. Їхні накази та заклики загубилися у загальному гулі страху та хаосу. Тяжка кіннота, яка прокочувалась містом, несла за собою загрозу смерті. Крики коней та вершників раптово стихали, ніби їх поглинала темрява, а сміх, що лунав замість них, здавався моторошним та безжальним. Вулиці Йорльфа перетворилися на величезне поле бою, де кожен куток став ареною смерті. Загадковий ворог, який облягав місто, додавав лише страху та паніки серед жителів. Йорльф опинився перед обличчям невідомого лиха, ніби темна тінь минулого повернулася, щоб забрати своє. Грозові хмари, що зібрались над містом, наче передвісники неминучої бурі, обіцяли ще більше випробувань та страждань. Йорльф, в обіймах війни та хаосу, чекав на свою долю, міцно тримаючи в руках останні надії на порятунок від темної загадки, що огортала його. Тіні таємних ворогів мерехтіли серед руйнувань, а їхній невидимий сміх лунав як глузування над усім, що колись було світлим і безпечним.