Ірина Литвин - Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин

А будинок цей був не такий вже і пустий. У ньому жила одна дівчинка. Її звали Рута. Вона мешкала там зі своєю мамою і була такою ж дівчинкою як і всі. Вона любила читати та малювати. А ще любила спостерігати за людьми на вулиці зі свого балкону. Вона вигадувала їм імена і придумувала про них різні історії.

Проте, Рута не могла жити як звичайні діти, тому що була потворою. На її обличчі росла зміїна шкіра, волосся було настільки скуйовдженим, що його неможливо було розчесати, а на руках і ногах росли величезні зелені пазурі. В неї були жовті очі і зелені вуха.

Рута мріяла завести друзів, ходити разом з ними до школи та на прогулянки. Але мама забороняла їй це робити і дівчинка добре розуміла чому. Вона пам'ятала що трапилось коли одного разу вона захотіла погратися з іншими дітьми.

Раніше вони з мамою жили в малесенькому будиночку за містом. Одного дня Рута побачила групку дітей, що гралися неподалік. Вона не стрималася і побігла до них. Але щойно діти її помітили, то закричали і кинулися тікати хто куди. Рута спершу нічого не розуміла. Вона стояла і дивилася на переляканих дітей. А ті, зрозумівши що дівчинка не збиралася завдавати їм ніякої шкоди і сама не менш налякана, почали поступово повертатися назад.

– Можна з вами погратися? – запитала Рута.

Почувши це, діти пожвавішали. Один хлопчик підійшов дуже близько і крикнув їй прямо в обличчя:

– Гей, зеленоголовий монстр, дожени мене!

Не зрозумівши чого саме він від неї хоче, Рута посміхнулася і зробила крок йому на зустріч.

– А-а-а! – закричав він і побіг по майданчику.

Діти засміялися. Їм так сподобалась ця гра, що вони навипередки почали дражнити Руту то підбігаючи до неї, то втікаючи. Дівчинка стояла розгублено посеред майданчика і не знала що робити. Аж тут якийсь хлопець підняв із землі камінця і кинув його прямо в Руту. Камінець поцілив їй прямо в нижню губу. На її зелене обличчя потекла кров, справжня червона кров. Від болю та несподіванки Рута розгубилася і заплакала. В цей час прибігла її мама. Вона схопила дівчинку на руки і понесла додому.

З того часу ті діти постійно приходили до будинку де жила Рута і заглядали в шпаринки в паркані щоб побачити "зеленоголового монстра". Тож Рутина мама вирішила переїхати з нею до великого міста, де людей так багато, що можна залишатися непоміченим. Там вони оселилися у старому покинутому будинку, який і так одним своїм виглядом відлякував цікавих зівак.

Після того випадку Рута вперше зрозуміла, що вона потворна. Вона почала ненавидіти себе і своє обличчя, яке так лякало людей. У своєму новому помешканні вона зібрала усі дзеркала які змогла знайти і викинула геть, щоб більше ніколи не бачити “зеленої потвори”.  Крім того Рута дуже боялася, що її хтось знову побачить. Тому вона більше не виходила з будинку.

Проте, Рута не була завжди потворною. В ніч коли на небі з'являвся повний місяць її обличчя набувало звичних людських рис. Тоді вона ставала справжньою красунею. Її шкіра ставала білою та рум'яною, пазурі відпадали, а на їх місці з’являлися гарненькі нігтики. Її руде скуйовджене волосся ставало гладеньким та шовковистим, а жовті очі набували зелено-смарагдового кольору. Тоді вона діставала єдине дзеркальце, яке було сховане в неї під ліжком і всю ніч просиджувала перед ним, милуючись собою.

“Якби я була такою завжди, можливо я змогла б подружитися з тією дівчинкою, що кожного дня проходить біля мого будинку” – думала Рута, згадуючи Ліну. Тоді вона ще і не здогадувалася, що дуже скоро їм таки доведеться зустрітися.