Анна Мавченко - З роду старої крові, Анна Мавченко

Їй і самій хотілося плакати (не через раптове вимушене заміжжя чи волю батька отримати спадкоємця – через тяжку долю матері, яка заслужила на щастя, як ніхто інший), одначе вона трималася: знала, що, проявивши слабкість, завдасть королеві ще більше болю. А тому вдала, наче все гаразд, хоча реальність була від того далекою.

– Доню, – звернулася Аліша рішуче, – тобі треба тікати. Так далеко, як тільки зможеш. Король Артмен не зробить тебе щасливою. Він – чоловік, а чоловіки цього світу не вміють любити.

– Можливо, ти перебільшуєш? – утім, без жодної віри в це запитала Еллі. – Усі не можуть бути такими, як мій батько.

– Усі – ні, але цей абсолютно точно нічим не кращий. Я не хочу тобі такої долі. Ти варта шансу на щось значно прекрасніше, – жінка бережно обхопила долонями худе блідувате обличчя й із ніжністю його погладила.

– Я тебе не покину, – беззаперечно заявила Корнелія, – король же вб’є тебе! І мене, якщо знайде.

Королева гулко ковтнула й попередила тихо:

– Осмальд хоче, щоб ти народила. Йому потрібен спадкоємець. Але я не певна, що ти зможеш виносити дитину й пережити пологи. Добром це заміжжя точно не закінчиться. Я вже достатньо намучилася, тож не боюся смерті. Але ти, моя люба дівчинко, не бачила життя, кращого за це пекло. А воно існує. Є чимало інших держав і світів за межами нашого континенту. Кому, як не мені – донці вождя в минулому кочового племені, знати це напевне. Вирушай туди, знайди себе, знайди новий шлях…

– Не хочу! – запручалася принцеса.

– Послухай мене! – закликала приречено Аліша. – У мене є всього один магокамінь – він зможе перемістити тебе на відносно невелику відстань. Рушай на землі Шайванів до вождя Озмана. Він винен мені послугу, тож не відмовить у допомозі.

– Але ж те плем’я готується до війни з підкореними Гінксами – хіба не так? – насупила світлі тонкі брови Корні.

– Звідки ти?.. – здивувалася королева, а тоді згадала про погану звичку доньки підслуховувати. Зітхнула, подумала, що колись її дитині це точно вилізе боком, але тут і зараз часу на повчання не було, тож тим же змовницьким тоном продовжила: – Безумовно, ця подорож небезпечна, але не більше, ніж твоє заміжжя. Довір свою долю богам – інколи вони здатні на милосердя.

– Але не в нашому випадку, – невесело пирхнула дівчина.

– У тебе немає іншого вибору. Затям, нарешті: я не хочу, щоб ти страждала, як страждаю я. Настав час покласти цьому жахіттю кінець. Боюся, це твій останній шанс на новий початок. Хай який шлях би ти не обрала, віднині я, однаково, більше не зможу бути поруч і захищати тебе. Зараз Осмальд зайнятий перемовинами. Певна, це затягнеться надовго, та ми однаково не можемо зволікати.

Корнелія невпевнено закусила губу. Втеча? Чи дійсно це хороша ідея? За всі свої майже вісімнадцять років вона ще жодного разу не бачила світу за межами замку. Батько не волів випускати їх з матір’ю будь-куди далі замкової огорожі. Все, що принцеса знала про свій народ і світобудову, почерпнула з книг і розповідей королеви. Тепер же, коли дівчині випала нагода на власні очі побачити неймовірні дива реального життя, груди пронизав страх. Чи готова вона до цього? Чи варто ризикувати й без того хитким становищем? Достатньо лише наважитися – й вороття назад не буде.

– Мені потрібно зібрати речі, – після довгої паузи, промовила Її Високість.

Королева, що увесь цей час сиділа з затамованим подихом, тяжко видихнула й, підібравши поли сукні, спритно звелася на ноги. Схопила доньку за руку й швидко повела вузьким коридором для слуг – цим шляхом король ніколи не ходить – до її спальні. На шляху їм майже ніхто не траплявся – й це неабияк тішило: менше свідків – менша ймовірність, що хтось щось побачить і докладе королю Сайріфії. А догодити йому прагнув чи не кожен. Осмальд щедро винагороджував вірних і чесних, тож його очі й вуха були повсюди.

– Бери лише прикраси – ті, де є дорогоцінне каміння, позаяк грошей у нас катма, – наказала королева, зачинивши за собою двері до кімнати принцеси, – і ліки. Все інше доведеться залишити, щоб не привертати зайвої уваги. Їжу й одяг придбаєш за першої ж нагоди. Зараз перевдягнися у щось простіше й зручне.

Мовчки виконавши всі накази матері, Корнелія вже за кілька хвилин постала перед жінкою з однією лише наплічною сумочкою, зовсім маленькою, ледь не декоративною.

– Чудово! – видихнула Аліша і знову рушила малолюдними коридорами в невідомому принцесі напрямку.

Корнелія за все своє життя встигла добре вивчити кожен куточок замку, хай якою великою була ця давня споруда. Принаймні, вона щиро в це вірила. Однак, у якийсь момент раптово усвідомила, що й гадки не має, де вони з матір’ю опинилися. Якимось дивовижним чином звичний службовий коридор змінився гнітючим напівтемним підземеллям. І коли це сталося? Тоді, як вони пірнули в темінь однієї з тих ніш, у яких зазвичай слуги тримали інвентар? Чи коли спустилися спіральними сходами, що знайшлися за одним зі старих гобеленів – їх у замку понавішували чимало? Загалом, Еллі не могла згадати та й не намагалася надто сильно: не хотіла знову стати неуважною, боялася пропустити щось важливе.

Дивлячись матері в спину, принцеса все ніяк не могла збагнути, звідки королева знає цей дивний шлях. І де взяла магокамінь? Такі серйозні речі є лише в короля й інших важливих осіб із його оточення. Магія – рідкісне явище в людських королівствах, а тому дуже дороге. А грошей у них обох роками не водилося. Бо звідки? В палаці завжди було все необхідне, та й доступ до скарбниці має лише король. А він не надто щедра людина.

А ще цей вождь Озман. На думку Корнелії, на нього не варто було покладатися. Навіть якщо він боржник її матері, це ще не означає, що він абсолютно точно допоможе. Вони ж не бачилися майже два десятиліття! А втім, особливого вибору Еллі не мала. Можна було б завітати до дідуся й познайомитися з ним, нарешті. Але ж він союзник її злого татка, а тому підмога не надто надійна.