Анна Ліє Кейн - Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн

1.2

Відверто кажучи, мені було страшно.

Іноді мені снилося, що Торгнір - король Мілаїри та завойованої Ольдовії - передумає. Що забере у мене Валуа та зробить мене рабинею. Чи вирішить одружити молодшого брата на якійсь баронесі. Чи ще гірше - відправить його знову на війну!

- Нашого королівства, - м'яко виправив мене Асгейр. Він піднявся з крісла, забираючи у мене мою невелику перевагу, обійшов стіл та зупинився напроти мене. На його тонких губах поволі розквітла ніжна посмішка. - Ти стала моєю тієї миті, коли вистрибнула з води посеред мого намету, - його низький гуркотливий голос тихо і ласкаво торкався моїх вух. А руки лягли на талію, притягуючи до чоловічого сильного тіла. - Ми одружилися за обрядом Ольдовії. І незабаром ти станеш моєю дружиною за законами Мілаїри. А потім, якщо захочеш, ми поїдемо на острови Хасло, і там я поклянуся перед усіма їхніми богами, що хочу мати за дружину лише тебе! Та якщо і цього буде недостатньо, то мені доведеться завоювати увесь материк, зробити брата імператором, і змусити його визнати наш шлюб дійсним перед усім світом.

Асгейр схилився і поцілував мене у скроню, потім трохи нижче біля вуха. Мого волосся торкнулося його тепле дихання. Пальці наполегливіше зім'яли тканину моєї сукні, а чоловік цілував вже щоку, направляючись до губ. Тіло його знайомо напружилося.

- Ні-ні! - я злякано озирнулася на двері, боячись, що в кабінет будь-якої миті можуть зайти, та відштовхнула маршала від себе. Він не утримував. Лише усміхнувся хитро та продовжив дивитися на мене, як грайливий кіт, який вирішив дати мишці фору. Під його поглядом я почервоніла та відвела очі. У горлі миттєво пересохло.

- Мені вистачить і документу від короля Мілаїри!

Випалила це швидко, дивлячись убік. Я розуміла, що це лише формальність, але вона була мені необхідна. Задля отримання офіційного підтвердження нашого шлюбу, я ладна була навіть вирушити до столиці Мілаїри. Готова була знову побачити дам Хаген і братів роду Гунар. Така далека подорож лякала мене, але я відганяла усі страхи геть.

Асгейр мовчав так довго, що я не витримала й обернулася до нього. У яскравих блакитних очах маршала танцювали бісики. Зараз він нагадав мені бешкетного підлітка.

- Поцілуй мене, і я дещо тобі скажу, - раптом промовив він. Я здивовано витріщилася на маршала. І це дійсно та людина, яку колись називали Білим Катом?

- Це я тобі огидний чи просто не цікаво? - Асгейр вигнув ліву брову високою дугою. Я нарешті отямилася, ще раз озирнулася на двері, але все ж крокнула до чоловіка, піднялася навшпиньки та торкнулася губами його щоки. Хотіла знову відійти, але Асгейр спритно зловив мене. Притиснув до себе і поцілував сам. Вуста обпекло жаром. Здалося, що маршал влив у мене вогонь, який бурхливою хвилею скотився по горлу вниз, здавив легені та осів у животі.

- Отак треба мене цілувати, Сандро, - повчально повідомив маршал, посміхаючись мені у губи. Тільки після цього він дозволив мені відійти. Моя шкіра продовжувала палати, а думки сором'язливо сплуталися, коли Асгейр вимовив:

- Через тиждень ми вирушимо до столиці. Торгнір одружить нас на початку другого місяця осені.

Кілька хвилин я дивилася в підлогу, намагаючись усвідомити що почула. А потім підняла голову та радісно посміхнулася:

- Це правда? Він погодився?

Мене переповнили емоції. Нарешті! Я офіційно стану дружиною Асгейра. Торгнір передасть Валуа йому, і ми станемо повновладними господарями північних земель. Я зможу залишитися у Вомон-ле-Тіссен, позбавитися нічних жахів та спокійно жити з коханим чоловіком.

Тепер я сама кинулася до Асгейра. Повисла на ньому, ткнулася носом у шкіру на шиї та щасливо вдихнула чоловічий запах. Перед очима майнуло біле плаття, які було заведено надягати на весілля у Мілаїрі, потім столиця та королівський палац, які я могла лише уявляти після розповідей Асгейра. Чоловік обійняв мене, даруючи відчуття абсолютної безпеки.

Аж раптом від дверей пролунало тактовне покашлювання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍