Камі Мир - Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир

– Усього хорошого, – вклонився чоловік і разом вони попрямували до виходу.

Так ми залишилися наодинці, але моєму нареченому цього здалося замало. Він пересів із крісла на диван і вмостився якось занадто близько.

– Киріосе Байс, поводьтеся пристойніше, – щосили намагалася сказати байдуже, відчувши його руку на своєму коліні.

– А ви впевнені, що хочете цього?

Я повернула голову і подивилася йому просто в очі, щоб без найменшого зволікання зі своєю ввічливою усмішкою видати: «Впевнена».

Він знову розгубився, але врешті-решт відсунувся, а потім – став.

– Ви не звичайна, моя люба киріє.

– Ви теж.

– Рано чи пізно Ви піддастеся.

– А Ви не вмієте грати в шахи?

– Подивимося, як довго моя наречена зможе прикидатися не обізнаною, – посміхнувся Хайден і попрямував у бік виходу. – Ругун проведе тебе до твоєї кімнати.

– Ругун?

– Так, киріє, – подав голос чоловік прямісінько в мене за спиною.

Не знаю як мені вдалося не тільки не підстрибнути від переляку, але спокійно і плавно обернутися, щоб побачити невисокого чоловіка з білим волоссям. Ні, він був не сивий, виглядав молодо, але було щось у ньому… не знаю, як описати… Погляд у нього був абсолютно млявий і покірний.

Поки я оглядала зовнішній вигляд чоловіка, мій наречений безшумно покинув нас. Дивно, що я не відчула і не почула його. Навіть кроки в нього були беззвучні, наче ноги не торкалися підлоги. Жодного шарудіння, жодного скрипу. Навіть коливань повітря не було.

– Щось трапилося, киріє? – знову налякав мене Ругун, але цього разу тіло мимоволі смикнулося. – Ви змерзли?

– Так, є таке…

– Тоді поспішаймо. Тут холодніше, ніж у інших областях Тенебрісу, а Ви занадто… легко одягнені.

Я знаю, що ти хотів сказати не це слово і повністю згодна, тому просто пропущу повз вуха.

– Ходімо, Ругуне.

– Нам сюди, – вказав він на вхід біля каміна.

Гм… Я дуже детально розглядала цю мінімалістичну кімнату і готова посперечатися, що тут проходу не було.

Порівняно з цим коридором, минулий був нічого так... Затишненький, комфортненький, мені навіть здалися симпатичними ті вузькі вікна. Чому? Може, тому що вони хоч би були? Тут із джерел світла є тільки ліхтар у руках чоловіка, а кінця та краю йому видно не було. Та ще й моя клаустрофобія.

– Ще далеко?

– Не дуже.

– А як давно ви тут працюєте? – щоб відволіктися, хотіла поговорити.

– Вам не треба про це знати, киріє.

– Тоді… Що за чоловік мій наречений?

– Це Вам варто спитати в нього самого.

Дивний цей Ругун… Сподіваюся, він не небезпечний. Ні, постояти за себе я зможу, але не хотілося б під час самооборони завдати комусь шкоди. Та й взагалі не люблю цю справу.

– Що ж, тоді дякую за пораду.

– Ми прийшли, киріє.

Двері відчинилися, впускаючи не в таке вже й світле місце: голі кам'яні стіни, сірі штори, самотнє крісло і книжкова полиця з літературою на кайрійській мові. Розчарувати мого нареченого тим, що я його не знаю і книги взагалі недолюблюю?

– Спокійного відпочинку, киріє.

– Тихого вечора, киріосе, – етикет довіри не вимагає.

За традицією кімната нареченої повинна містити виключно білий колір. Цього пункту зазвичай дотримуються навіть ті, хто проти консервативності. Те, що Хайден не фанат законів, я зрозуміла ще спочатку, але щоб настільки…

– Щось не так? – спитала моя тінь, а точніше та, що в ній ховається.

– Тобі коротко чи розгорнуто?

– Ти так сильно хочеш залишатися в дівках?

– Ізумі, ну хоч ти не починай, га.

– Добре, добре. Що будемо робити далі?

– А в нас великий вибір? Спочатку потрібно знайти спосіб розірвати контракт без зобов'язання виплати настільки великої суми.

– Як так сталося, що вони підписали контракт?

– От і мені цікаво. Вони наче були... під гіпнозом.

– Що? Майстри контролю розуму давно не з’являлися, та і їхні імена не оприлюднювалися.

– Може, тому що у свій час на них полювали?

– Ой, тільки не треба цього твого сарказму. Яка ж ти все-таки причепа, Рін, – ступила з моєї тіні жінка, яка є темрявою в тілі. – Краще скажи, чому твоє джерело завирувало?

– Моє? Воно спокійне, як гладь води.

– Тоді звідки стільки темряви?

– Що? У цьому замку є ще одне джерело?

Ми переглянулися, розуміючи, що тут буде дуже й дуже неспокійно.