Валерія Дражинська - Заборонений плід, Валерія Дражинська

2

Діма

 

Ось вже майже місяць всередині все кипить від обурення. Клятий маніпулятор. Того окаянного дня я, щойно вийшовши від адвоката, розірвав на маленькі шматки нещасливий лист та викинув його у смітник. Перечитувати я навряд чи захочу.

Не погребував нічим заради моєї згоди. Почав здалеку - яка я чудова людина, родич, брат. Тільки мені він довіряє, більше нікому. І я, такий дивовижний, не зможу ж кинути бідну сирітку на розтерзання його типу друзів, які не погребують у перший же рік або навіть місяць пустити її, нещасну, по світу жебракувати?! Потрібно Євгенію всьому навчити, щоб вона й сама все не спустила через дурість молодого віку. 

Згадав, як фінансово допоміг мені відкрити адвокатську контору. Ось тільки забув, що його вкладення мені не знадобилися та я буквально відразу йому все повернув. Але в листі свою допомогу описав красиво. Зачитаєшся!

Далі більше. Згадав, як у дитинстві його батько врятував мого від неминучої смерті - ризикуючи собою, витягнув з крижаної води, коли той провалився під лід. Читай між рядків - врятував значить мене ще до зачаття та на мені тепер висить не відданий кровний борг. Оце так закрутив!

Вирішальним аргументом, та єдиним вартим уваги, стало нагадування про те, що дівчина йому не рідня, та його реальні вороги, пронюхавши про це, справді могли використати цей нюанс проти нетямущого дівчиська. Гроші то на кону стояли великі.

Наостанок просив виконати його останню волю - його дочка ніколи не повинна про це дізнатися.

Річ у тім, що Михайло не міг мати дітей. А його дружина Джессіка могла. Було зроблено ЕКЗ. Донор сперми невідомий. Тож дядько я лише за документами. Але кинути її на розтерзання друзів, ворогів та іншої нечисті світу бізнесу вже не міг.

Ось і мотаюся між двома країнами вже місяць, вирішуючи нагальні проблеми. Євгенію за цей час бачив щонайбільше рази три. У неї зараз літні канікули. Приставив до неї кількох охоронців до вже наявного водія, яких вибрав сам у перевіреному охоронному агентстві. Щовечора переді мною звітували про її пересування та поведінку. Вимотаний за день я слухав у пів вуха. Але коли мені повідомили, що "племінниця" спробувала втекти від охорони, а коли її спіймали, вона суто народним, від усієї душі, з виразами обматюкала двох здорових чоловіків, довелося назад сідати в літак та вирішувати найголовнішу проблему, яку я успішно поки що ігнорував. Ну, не знаю я як з нею спілкуватися. Тому й відкладав постійно розмову. Благо, у Михайла був приватний літак. Навіть бізнес-класом стільки перельотів для мене перебір. Ще тиждень такого графіка та я буду засинати на ходу.

Прилетів я далеко за північ. Надія одразу ж завалиться спати розбилася об гуркіт музики, яку було чутно ще за чотири будинки від потрібного. Втомлено зітхнув і потер потилицю. Бл**ь, куди дивиться охорона?

Це питання я одразу ж озвучив, щойно помітив першого молодця біля вхідних дверей. Навіть злитися сил не було.

- Але ж жодних вказівок з такого приводу ви не давали, - знизав той плечима.

- І часто так? - подивився я на будинок, - Чому мені не доповіли?

- Ні. До такої пори вперше, - уже впевненіше відповів охоронець, - Кирило телефонував, у вас зв'язку не було.

Кивнувши, я попрямував до заднього двору будинку. Біля басейну, як і очікувалося, представилася картина маслом. Четверо хлопців, яким явно вже далеко за двадцять, і три "дами", включно з моїм "зубним болем". Дівчата у відвертих купальниках, пацани в обтягуючих труселях. Ось тепер мене пробрало! Знайшовши джерело гучних, типу музичних, звуків, я, непомітно для всіх, обірвав їх. Відразу вся увага компанії звернулася на мене.

- На вихід! - з крижаною інтонацією в голосі, яка пробиває навіть найстійкіших суддів, спокійно "попросив" я їх, - П'ять хвилин.

Проігнорувати моє "прохання" ніхто не наважився. Байдуже відзначивши, як усі почали, хаотично метушячись, збиратися, я повернувся в будинок провести виховну бесіду з охороною. А точніше дати більш точні вказівки про правила поведінки, якщо вже їм потрібно все конкретизувати. Мене ніби як зрозуміли. Подивимося!

Повернувшись, я побачив одну Женю в тому самому становищі, в якому й залишив. У шезлонгу в купальнику та з якимось коктейлем у руках. Дівчина в усі очі з цікавістю роздивлялася мене. Обурення за перервані веселощі не спостерігалося. Присів на пляжний лежак, що був поруч.

- Поговоримо? - почав примирливо.

- Що серйозно? - зробила награно здивоване обличчя, - Я думала, ти тільки через три роки удостоїш мене своїм візитом, щоб помахати рукою на прощання.

- Ні, крихітко. Я можу говорити з тобою прямо? - намагаюся, щоб голос звучав якомога м'якше.

Взагалі не сприймаю її дорослою. У мізках здається назавжди закарбувалося Михайла - "моя маленька дівчинка".

Дівчина недовірливо розводить руками. Приймаю за знак згоди.

- Я нічого не маю проти твоїх посиденьок із друзями. Але, ти час бачила?

- Засиділися, - недбало знизує вона плечима.

Я продовжую свердлити її поглядом. Вистачило менше хвилини:

- Добре! Я тебе зрозуміла.

Задоволено киваю. Наступне:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍