Олеся Лис - Кохана майстра смерті, Олеся Лис

А вечорами перед сном приходять видіння, і я не в силах від них позбутися. Кожне нове про життя Айне стирає ще один спогад про життя Аліни. Я вже не пам'ятаю нічого зі свого дитинства: ні садок, де ми познайомилися з Катею, ні школу, де я вчилася, ні будинок, в якому жила, ще, будучи дитиною ─ це потім ми переїхали ближче до центру.

Замість цього біль від втрати батьків, знайомство з Джеромом і його сім'єю, яка прийняла мене, як рідну, мила гувернантка і строгий учитель, які готували нас до вступу в академію, пробудження мого дару і кохання.

Величезне, всепоглинаюче, нестерпне. Кохання, що розриває душу і одночасно наповнює її світлом. Я-Аліна нікого в житті так не любила, я-Айне вмирала від цієї любові.

За кілька днів до страти я встигла детально розібратися у всій тій каші, яка творилася у мене в голові. Відокремити особистість Айне спочатку не становило жодних проблем, хоча з кожним днем ​​це ставало все складніше і складніше. Часом мені здавалося, що я чую її голос, або мені хотілося так думати. А може, у мене просто починалося роздвоєння особистості, і я таким способом намагалася просто не зійти з розуму. Важко сказати... А тепер-то вже й не можливо, бо разом з її спогадами я отримала її звички, вміння, здібності, її особистість, її характер, її життя і її смерть. Земля ж зараз здавалася далекою, ледь не міфічною, майже казковою.

Ніхто не заважав мені вдаватися до роздумів, відвідувачів не було, друзі і знайомі відвернулися, та й мені зараз було не до них. Зрештою, вони будуть співчувати Айне, яка і так майже померла, навіть не підозрюючи, що на багатті згорить нікому не відома Аліна.

А на третю добу, прямо перед самим звершенням вироку, з'явився Він.

День наближався до кінця, сонце вже зайшло, на прощання, мазнувши золотистим промінням гостинний небосхил. Я ж з нетерпінням чекала, коли яскраві намистини зірок прикрасять темний оксамитовий купол неба. Це в останній раз я побачу їх, навіть, незважаючи на те, що сузір'я тут зовсім інші.

Немає ні Великого Ковша, ні Дракона, ні Кассіопеї... Але мені хотілося думати, що десь там і мій рідний світ. Цікаво, ми на одній планеті, або ж на різних... А може це не тільки інша зоряна система, а й Галактика, адже Чумацький шлях я теж не можу знайти?

Я стояла біля гратчастого вікна, вдивляючись в темряву, вбираючи в себе, поглинаючи неймовірно прекрасну картину, ніби намагаючись її відкарбувати в пам'яті, як фотографію, і не звернула жодної уваги на тихий скрип масивної дубових дверей. Але щось все ж змусило мене обернутися. По тілу, як ніби, пробігся електричний імпульс. Він пронизав все моє єство, викликавши незрозумілу тремтіння, і зачаївся на кінчиках пальців рук, поколюючи тоненькими голочками.

Кіан завмер на порозі, пропалюючи крижаним байдужим поглядом.

- Айне, Джером вказав на тебе, - промовив він, допитливо дивлячись, здавалося, прямо в душу. - Ти йому принесла підігріте вино з прянощами в кабінет. Так свідчило його тіло.

- Так, - тихо погодилася я. - Але я не знала, що воно було отруєно.

- Крім вас в замку нікого не було. Чому ви відпустили слуг?

Я промовчала, знову глянувши в вікно. Виправдовуватися марно. Ми й справді всіх відпустили. В Бельтайн грішно сидіти під замком. Це ніч свободи, чаклунства, магії, це ніч Білана і Белісами, це ніч вогню і світла. Як не насолодитися нею сповна, як не уважити древніх богів, як не привітати наступаюче літо?

- Мені нічого сказати. Я чиста перед богами, - нарешті промовила я, хоробро зустрівши його погляд і прикипівши до нього, як маленький дурний загіпнотизований кролик.

Але я не тварина ... Внутрішньо обурилася своєї слабкості і, пересиливши себе, відвернулася, хоча найбільше на світі мені хотілося зараз продовжувати дивитися в глибоку блакить його очей, слухати трохи хриплуватий голос, відчути дотик його теплих долонь. Це було виключно бажання Аліни. Айне Киан був абсолютно байдужий, її думки і почуття займав тільки Джері.

- Айне, я особисто допитував Його, розумієш, особисто! Я зробив все що міг. Мелісанда і Рорк на той момент вже відбули з Кінлоха, їх бачили в таверні в Лохвудширі. Ніхто крім тебе не міг додати отруту. Тим більше твою отруту, винайдений тобою ще на третьому курсі академії, рецепт якої суворо засекречений і знають його одиниці.

Я вчепилася руками в кам'яне підвіконня до побілілих кісточок, ледве стримуючи істерику. Всі надії знищились, докази очевидні і незаперечні, часу більше немає. Мелісанда і Рорк О'Ши, рідні тітка і дядько Джерома, отримають те, чого так жадають - Кінлох, а мене, єдиної спадкоємиці після Джері, не стане.

- Іди! - мій голос нагадував каркання ворони, хрипкий і огидний. - Забирайся!

Двері вдруге за сьогодні тихо рипнули, і я знову залишилася на самоті.

***

Так я вперше наживо, а не в спогадах, побачила Кіана Мелорі. Викладача академії, в якій я вчилася, некроманта, що допитував тіло Джерома, людину, чия авторитетна думка була вирішальна в моєму вироку. Того, хто згодом врятував мене від спалення, ризикуючи з якоїсь невідомої мені причини, всім, заради життя одного дурного нікчемного дівчиська.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно