Клайв Стейплз Льюїс - За межі мовчазної планети. Переландра

обставин, в той же день у Далласі загинув від рук убивці президент Кенеді, а в Лос-Анджелесі помер відомий британський письменник Олдос Гакслі, тож на тлі американської трагедії смерть Люїса зосталася майже непоміченою. Згодом цей збіг спонукав доктора філософії з Бостона Пітера Кріфта написати книгу під назвою «Між небом і пеклом: розмова десь поза смертю між Джоном Ф. Кенеді, Олдосом Гакслі та Клайвом С. Люїсом» (1982).

…Поховали Люїса в Оксфорді, місті, де він прожив добру половину свого життя, біля храму Святої Трійці; на надгробку його могили викарбувано слова «Men must endure their going hence». Це — одна з улюблених цитат його матері з Шекспірового «Короля Ліра»:

Men must endure their going hence

even as their coming hither.

У перекладі Максима Рильського ці рядки звучать так:

Годиться нам терпіть і те, що ми на світ цей народились,

І з ним свою розлуку неминучу.

* * *

Люїсову «Космічну трилогію» часто відносять до наукової фантастики, хоч правильніше було б назвати ці три романи («За межі Мовчазної планети», «Переландра», «Мерзенна сила») фантастикою філософською, а чи навіть, до певної міри, богословською. Властиво, почалося все через те, що Люїс із Толкіном були дуже невдоволені сучасною їм фантастикою; обидва вважали, що від часів Герберта Велса й Едґара Берроуза вона змінилася зовсім мало, і кінець кінцем вирішили створити для неї нові взірці. Один із «інклінгів» напівжартома стверджував: члени гуртка й писали головно тому, що ніхто не писав книг, які їм хотілося читати. Тож у середині 1930-х рр. письменники домовилися, що Толкін напише книгу про мандри в часі, а Люїс — про мандри в просторі. Толкін взявся було писати «Втрачений шлях» — книгу, яка мала поєднати сучасність і епоху «Володаря перстенів», — але так і не довів роботу до кінця. Люїс же свою частину домовленості виконав — і впродовж восьми років (1938–1945) на світ з’явилася «Космічна трилогія».

Працюючи над книгами трилогії, Люїс дає своїй уяві повну волю і створює відтак не просто вірогідні, а надзвичайно реальні, ледь не відчутні на дотик картини інших світів — Малакандри і Переландри, тобто Марса і Венери. На думку багатьох дослідників, наприклад, С. Кошелева, з усіх Люїсових творів саме «Космічна трилогія» найближча до знаменитої епопеї Толкіна, який, до речі, проголошував найвищою формою літературної творчості «створення вторинних світів». Але в Люїса ці «вторинні світи» набувають особливого характеру, дещо відмінного від толкінівського. В одному із своїх есеїв він писав: «Щоб створити правдоподібний і не байдужий читачеві „інший світ“, треба скористатися єдиним „іншим світом“, який нам відомий, — світом духа».[7] «Древній» Марс у першому романі і «юна» Венера у другому — то не просто дві планети, населені, відповідно, кількома древніми та однією зовсім юною расами, а невід’ємні ланки гармонійної світобудови, якій споконвіку властивий глибокий сенс та мета. Цікаво, що створений письменником у «Космічній трилогії» образ Усесвіту відображає не стільки сучасні йому погляди, скільки середньовічну космологію — грандіозну, величну картину, яку він називав «найбільшим витвором мистецтва, породженим Середніми Віками».[8] Порушує вселенську гармонію тільки Земля — адже вона ще в доісторичну давнину стала жертвою сил зла. У створених Люїсом образах і ситуаціях виразно, але зовсім не нав’язливо проступає алегоризм, який дає змогу легко розпізнати за змальованими в романах трилогії персонажами і подіями відомі біблійні мотиви.[9]

Як і «Хроніки Нарнії», «Космічну трилогію» можна вважати своєрідним катехизмом. Перший роман, «За межі Мовчазної планети» (1938), присвячено, так би мовити, засадничим християнським істинам, адже тут у надзвичайно образний і метафоричний спосіб розповідається про те, що таке створіння і як саме воно пов’язане з Творцем, що таке Божий задум і Божа воля; тут читач стикається з ангелами і починає розуміти справжню природу смерті — а таке розуміння фактично зводить нанівець споконвічний страх перед нею. Поступово автор розгортає перед нами величну картину вселенської боротьби добра і зла, до якої судилося долучитися і головному герою — філологові з Кембриджа на ім’я Елвін Ренсом. За сюжетом, Ренсома викрадають і силоміць вивозять на далеку планету Малакандра двоє зловмисників — його колишній шкільний товариш Дивайн і вчений-фізик на прізвище Вестон. На Малакандрі у Ренсома розкриваються очі на багато речей, про які він раніше і не здогадувався. Тільки поживши трохи серед малакандрійців, Ренсом починає розуміти, чому мешканці інших планет Сонячної системи охрестили Землю Тулкандрою — «Мовчазною планетою»…

Дія другого роману трилогії, «Переландри» (1943) відбувається на райській планеті Переландра, відомій землянам як Венера. Там Ренсом вступає у протистояння з демоном-спокусником, що вселився у його давнього недруга, професора Вестона, і намагається врятувати від гріхопадіння першу у тому світі жінку — переландрійську Єву. Якщо він зазнає невдачі, то Переландру чекає таке ж лихо, яке вже спіткало Землю на самому світанні її історії… Люїс не раз говорив, що з усіх своїх творів любить «Переландру» чи не найбільше. Не дивно, адже цей роман цілком заслужено вважається однією з вершин його творчості. Читачеві навряд чи скоро вивітриться з пам’яті яскравий, сповнений неймовірними барвами образ плавучих островів, що гойдаються на хвилях безмежного переландрійського океану під золотим небесним склепінням; цей образ у поєднанні з глибокими філософськими роздумами головного героя і напруженими діалогами, де кожне слово може зіграти фатальну роль, забути просто неможливо. Здається, ще Арістотель сказав, що найкращими є ті твори, в яких жодну подію не можна передбачити до того, як вона стається, — зате опісля кожна така подія видається абсолютно неминучою. Цьому критерію «Переландра» відповідає майже ідеально. Деякі розділи, зокрема ті, де йдеться про перші враження Ренсома після прибуття на Переландру, звучать як справжня «поезія в прозі», а опис Великого Танцю наприкінці книги ще у 40-х роках минулого століття надихнув англійську поетесу Рут Піттер створити віршований переспів цього епізоду «спенсерівськими стансами», який високо оцінив сам Люїс. До речі, у червні 2009 р. в Оксфорді відбулася прем’єра опери «Переландра», поставленої за мотивами Люїсового роману.

У третій частині трилогії під назвою «Мерзенна сила» (1945) описується, по суті, протистояння Христової Церкви — її уособлює спільнота св. Анни на чолі з харизматичним Ренсомом, який у цьому романі залишається радше в затінку, — і того, що апостол Павло називав церквою Сатани, «бога цього віку»,[10] а Люїс змалював у вигляді Національного інституту координованих експериментів, HIKE.[11] На передньому плані — історія молодого подружжя, Джейн