Мішель Марк Бушар - Христина, дівчина-король, Мішель Марк Бушар

що саме довжина ніг важлива для чоловіка. Коли я йду, жінки спочатку звертають увагу саме на них. А вже тоді дивляться на моє обличчя. Вони роблять цей рух: знизу — вгору. А як вони ніяковіють! Вам треба побачити це збентеження, батьку! Облудниці, вони намагаються приховати почуття, які викликає в них моя поява. Не знаю, чи я гарний, але я всім подобаюся. Коли я рухаюся, щось у мені нагадує оленя, королівського оленя. Я витончений. А гуркіт моїх чобіт. Мої чоботи змушують замовкати швеців. Часом я подобаюся сам собі. Заприсягаюся, батьку. А всі ці придворні коротуни, які марно кладуть стільки сил, аби підрости. (Пауза.) Мені також подобаються мої стегна...

АКСЕЛЬ (змушуючи його замовкнути): Йогане!!! Якби благодать могла досягти твого мозку, а відтак рухатися згори донизу, у мене була б причина пишатися тобою.

ЙОГАН: Я сподівався, Карлові Ґуставу поталанить! У шаленстві снігової завірюхи я сказав йому: «Ось твій шанс! Навіть якщо королева — твоя кузина, навіть якщо на тебе чекає жахіття кровозмішення. Ось твій шанс! Вона негарна. Ваші діти будуть потворними! Ось твій шанс! Ти її справді кохаєш. У тебе є все, щоб розтопити її крижане серце. Ось твій шанс!» Без зайвих слів він кинувся на неї. (Імітує поведінку Карла Ґустава.) «Я кохаю тебе! Я кохаю тебе! Я кохаю тебе!» Ведмідь-ревун із патетичним серцем і сентиментальними яйцями.

АКСЕЛЬ: Ваша молодість вульгарно обеззброююча.

ЙОГАН: Ні тіні злочину! Жодного натяку на змову з метою вбивства. Наша монархія така нудна, що камені — й ті позіхають. На картинах — жодної риси деспота. На наших стінах — самісінька монотонність. Безкровні обличчя зі скляними очима самі себе питають, що ж вони таке зробили, що приречені висіти там вічно! Чи це те, на що ми сподіваємося? Ми воювали, щоб розважатися. Христина хоче миру! Ми використовували тортури як засіб виховання! Христина хоче заборонити його! Як тоді ми відрізнятимемо правильне від хибного? У цивілізованій країні катують, трясця її мамі! Живемо, вороги! Як ми втамуємо спрагу вояків до бою? Потрібно, щоб чоловік зробив із неї ту, ким вона й має бути, і привів її до тями! Мати чоловіка поміж власних ніг, ось та зацікавленість, що на ній наша правителька повинна зосереджуватися. Треба, щоб вона припинила бути мозком і нарешті стала животом. І навіть якщо вона померла б, народжуючи, то щонайменше спробувала б виконати своє призначення!

АКСЕЛЬ: Соромно так говорити про власну сестру!

ЙОГАН: Мою сестру? Ваша прихильність до неї вас згубить!

АКСЕЛЬ: Ви виросли разом.

ЙОГАН: Навіть якщо після смерті її батька ви всього її навчали, навіть якщо на шкоду власному синові в усьому підтримували її вдень і вночі, це не робить із неї моєї сестри. Вважайте її своєю донькою, якщо вам так краще!

АКСЕЛЬ: Так краще, сину мій! Так краще!

ЙОГАН: Сподіватимемося, оргазм спричинить у неї приплив королівської крові до кори мозку та вимиє звідти всю революційну маячню, і якнайшвидше. Мужика з прутнем! Кажу вам. Мужика з прутнем!

Йоган збирається виходити.

АКСЕЛЬ: А чому не тебе?

ЙОГАН: Чому не мене?

АКСЕЛЬ: Їй завжди подобалося твоє товариство.

ЙОГАН: Мене? На трон?!? Ви серйозно?

АКСЕЛЬ: Ви завжди були у злагоді.

ЙОГАН: На мечах. На конях. Ми завжди перебували у злагоді. А ще на полюванні на ведмедя! Як брати, батьку. Як брати!

АКСЕЛЬ: Гадаю, настав час твоїм довгим ногам прислужитися королівству.

Обоє виходять.

2. Трофейна зала

Декарт входить до порожньої зали. За ним — Христина, за нею — Ебба, яка зупиняється трохи осторонь і намагається читати книжку. Христина розтирає плече.

ДЕКАРТ: Дорогою до вашого палацу я бачив стільки лісів, а у ваших камінах чомусь замало дров.

ХРИСТИНА: Ми бачитимемося щодня!

ДЕКАРТ: Щодня.

ХРИСТИНА: Щоранку!

ДЕКАРТ: Щоранку!

ХРИСТИНА: О п’ятій годині!

ДЕКАРТ: О п’ятій годині.

ХРИСТИНА: Так, саме тоді мій розум найгостріший. Ви кривитеся?

ДЕКАРТ: Це через мої черевики. Вони нові. Ні, це холод! Ні, це п’ята година ранку!

ХРИСТИНА: Скажу відверто. Я запросила вас прибути до моєї країни для двох речей. Перша: я хочу, щоб ви пояснили мені, чим є кохання.

ДЕКАРТ: Гаразд. А друга?

ХРИСТИНА: Як його позбутися! (Пауза.) Деякий час тому мене вперше, принаймні так мені здається, охопило це почуття. Я й досі не можу втлумачити собі, чому в стосунках двох осіб до однієї виникає більший потяг, ніж до другої, і це навіть ще до того, як унаочнюються переваги кожної. Тож звідки бере свій початок це підле тяжіння? З тіла чи з духа?

ДЕКАРТ: Кохання — це почуття, яке спонукає душу доєднуватися до об’єктів, які видаються їй достойними.

ХРИСТИНА: Ведіть далі.

ДЕКАРТ: Виділяються два види кохання. Перший називають коханням доброти, тобто коли бажають добра тому, кого кохають.

ХРИСТИНА: А другий?

ДЕКАРТ: Коханням жаги.

ХРИСТИНА: Це значить?..

ДЕКАРТ: Що душа жадає об’єкта, якого ми кохаємо.

ХРИСТИНА: І які в них відмінні ознаки?

ДЕКАРТ: Будь-яка пристрасть нас змінює фізично, і кожна з них має притаманні тільки їй симптоми. Ми можемо розпізнати їх за зміною пульсу, дихання або знов-таки за змінами кольору шкіри.

ХРИСТИНА: Якщо я тремчу, як той листок, якщо стаю червоною, як данець, — це видає моє почуття?

ДЕКАРТ: Тому, хто вміє читати знаки, — так.

ХРИСТИНА: А вираз обличчя?

ДЕКАРТ: Обличчя! Омана! На ньому важко вирізнити окремі почуття, тому що наша воля може змінювати його вираз. Щоб приховати пристрасть, можна за бажання зобразити іншу емоцію, цілковито протилежну.

ХРИСТИНА: Розкажіть докладніше про кохання, що його ви назвали жагою.

ДЕКАРТ: Під його впливом у грудях відчувається лагідне тепло. Шкіра рожевіє завдяки бродінню крові. Удари серця подовжуються і стають сильнішими, ніж звичайно, а процес перетравлення м’яса в шлунку відбувається легко. Отже, як ми бачимо, ця пристрасть украй корисна для здоров’я.

ХРИСТИНА: А як не сплутати ці два види кохання?

ДЕКАРТ (деякий час уважно спостерігає за Христиною): Дихання швидке й поривчасте.

ХРИСТИНА: Дихання швидке й поривчасте.

ДЕКАРТ: Сильне почервоніння шкіри.

ХРИСТИНА: Сильне почервоніння шкіри.

ДЕКАРТ: Мені видається, пані, що ви вже здатні відрізнити їх одне від одного.

ХРИСТИНА: Уже деякий час пристрасть посилює безлад і віддаляє мене від мого призначення. Я була впевнена, що за походженням підвладна тільки Богові. І раптом таке ярмо від особи, нижчої за положенням. Увесь цей безлад відволікає від державних справ. І, незважаючи на те що я добре розумію роботи з гідростатики Паскаля і праці Кеплера, в яких ідеться про еліптичну траєкторію планет,