Ольга Островська - Я обираю бути твоєю, Ольга Островська

Давши собі ладу, я першим же ділом збігала в аптеку й купила засоби екстреної контрацепції. Випила й заспокоїлася. А потім в належний час проковтнула і другу пігулку, і після того вирішила забути все, як поганий сон. І більше ніколи не торкатися алкоголю.

Сестрі я звісно все розказала. І про колишнього, і про роботу, і про те, чим це все для мене обернулося. Васька ледь не пальцем біля скроні покрутила, коли я поділилася з нею своїми висновками. І волала, що точно знає мене як облуплену, і що я елементарно не вчинила б так, пішовши з першим зустрічним до нього додому, щоб переспати. І ще багато чого втовкмачувала мені в голову, переконуючи, що зі мною сталося саме те, про що я ніяк не могла змусити себе відверто подумати. Якась внутрішня заборона буквально не дозволяла мені продерти очі й подивитися правді у вічі.

Це були перші дзвіночки. Краєчком свідомості я відзначала що з моїми думками коїться щось дивне, що вони ніби ззовні нав’язані, але зачепитися увагою і повноцінно проаналізувати їх мені не вдавалося. Та й ніколи було. Все завертілося дуже стрімко. Потрібно було терміново знайти хорошу роботу, а це таки трохи складно. Я тимчасово влаштувалася офіціанткою в кав'ярні неподалік нашого будинку, а у вільні від змін дні каталася на співбесіди до столиці.

І вже почала було вірити, що все знову добре, але в мене раптом різко погіршилося здоров'я. Почалися головні болі й запаморочення, зіпсувався сон, з'явилося те саме відчуття поклику. Мене підсвідомо тягло кудись, і це дико лякало. А півтора тижня тому я пізнала, що то таке токсикоз. Правда, спершу навіть не зрозуміла, що це саме він. Навіть кілька днів щиро вірила, що в мене шлунковий грип, епідемія якого промайнула нашим містечком. Поки не знайшла у ванній майже порожню коробку тампонів, у яку не заглядала надто довго. Тут до мене, як до жирафи, дійшло...

Ну-у-у-у... Я справді вагітна. І, страшно уявити, навіть гадки не маю, від кого. Зі мною відбувається щось дуже дивне, таке що аж до нічних жахів лякає. Будинок той я, до речі, намагалася знайти, переборовши внутрішній протест. Їздила в те містечко три дні тому і понад годину тинялася, вдивляючись у котеджі. Але так і не впізнала той, потрібний, у якому зі мною, можливо, сталося щось страшне. І я зовсім не впевнена, чи хочу докопуватися до правди. Але чи є в мене вибір? Можливо правда докопається до мене сама.