Ana Mils - Принцеса драконів, Ana Mils

Продовження історії дракона.

Короля також було вбито. Так із заходом сонця і пало королівство драконів. Дракони, які вижили відправилися в інші світи, адже на Ірсу їй нічого було робити. Король та королева мертві, а принцеса не відомо де, та й вона ще занадто маленька, щоб підняти їх. Та все ж більша частина драконів загинуло і їхні серця було виріза…
-    Досить! Замовкни! Не хочу більше нічого чути! – з водоспадом слів кричала Анна.
Вона впала на коліна, потім закричала на весь голос, вдарила кулаками по землі й кинулася в обійми до дракона. 
-    Мам, ти чула? – запитав хлопчик, який зі своєю сім’єю збирали гриби. Це та сама сім’я, яка проходила повз дракона та Анни. 
-    Ні, синку. О, дивись який великий грибочок. – радісно відповіла мама.
Хлопчик зразу і забув про крик, який чув і побіг до гриба.
Анна обійняла дракона крепко-крепко і не відпускала. Все плакала і плакала.
Для дракона це була справжня несподіванка. 
-    Ти така сентиментальна – сказав дракон, обгорнувши крилами дівчину. 
Анна захлинаючись слізьми та обіймаючи звіра, почала говорити:
-    У мене також немає батьків. Мені розповідали, що вони загинули в автокатастрофі, коли мені було 5 років. Я була тоді разом з ними у машині. Але я обійшлася всього лиш втратою пам’яті, а вони…Я зараз живу з сестрою мами та її чоловіком. Мені дуже шкода ту принцесу. Вона бачила як вбили її маму. Це так…жахливо…
Дракону на секунду прийшла думка, що Анна і є тією самою принцесою – занадто ж багато співпадінь, але цю думку закрила інші думка. У неї не було амулета на шиї, але чому  вона тоді його розуміє? Його роздуми перервав голос Анни.
-    А що на рахунок тебе? Як ти тут опинився?
-    Зі мною така ж сама ситуація, як із принцесою. Моя мама домовилася з однією з відьм, яка спочатку хотіла вбити її. Вона запропонувала їй своє серце віддати добровільно, а відьма в обім не вбиватиме мене і перенесе в інший світ. Відьма погодилася.
-    Але навіщо це відьмі? Вона могла вбити вас обох і отримати два серця замість одного.
-    Я не знаю. Можливо в неї самої були діти. Ладно, досить вже. Давай я підніму тобі настрій. – посміхаючись, сказав дракон.
Дівчина відійшла від звіра.
-    Що? – витираючи і усміхаючись, запитала дівчина.
-    Політаймо? Чи ти боїся висоти?
-    Політаємо? А як же люди? Якщо вони тебе побачать?
-    Я замаскуюсь, а в небі над самими хмарами нас ніхто вже не побачить. 
Анна засміялася і погодилася. Дракон нагнувся, що вона могла залізти, а потім змахнув крилами й піднявся над землею.
-    Ой… - креко схвативши його шию, сказала Анна.
Вони злетіли вище хмар. Анна відчувала себе вільною, було так легко. Вітер віяв в лице, розвіваючи волосся дівчини. Анна розтавила руки і гучно закричала:
-    Найкращий день в моєму житті!
 Дракон подивився на неї і не міг зірвати погляду, тому навіть не помітив літака, який летів на них.
-    Обережно! – крикнула Анна.
Дракон швидко злетів вгору.
-    Будь уважнішим. – сміючись, сказала дівчина.
Так мило, правда? Але ми забули про Емму.
Вона таки пішла до подружок Беатріс. Вони сиділи на лавках і голосно сміялись.
-    Руки! – сказала Емма, строго дивлячись на них. 
Дівчата з нерозумінням дивилися на неї.
Емма закотила очі і сказала:
-    Вам повторити питання? – крикнула Емма.
Дівчата швидко протянули руки Еммі. Їхні руки були обмотані бинтами.
- Розмотуй! –сказала Емма.
Дівчата перегледілися між собою і одна з дівчат почала розмотувати бінти. 
Її руки були дійсно обпеченими. Емма в ту ж секунду побігла від дівчат. Вона побігла до альтанки. Потім подзвонила на номер, який був підписаний “Бос”.
-    Це агент 247. – сказала Емма.
-    Слухаю тебе, агент 247. – відповів чоловічий голос.
-    Здається я її найшла.
-    Провіряй!
Виклик закінчився. Емма положила телефон в кишеню. Виходячи з альтанки, вона побачила, що збоку стоїть якась маленька дівчинка. Емма злякалася, що вона все чула і тому вирішила налякати її. Емма повільними кроками почала підходити до дівчинки. 
-    А ти знала, що підслуховувати невиховано!? Оскільки ти все чула, то якщо комусь розкажеш – я відірву твій маленький язичок і згодую собакам при тобі, а потім розріжу твій животик і випущу внутрішні органи назовні, зрозуміла?
Дівчинка заплакала і побігла геть. Емма єхидно посміхнула і вирішила піти до Анни.
Тим часом дракон і Анна повернулися до лісу. 
-    Дякую тобі за цей політ. Я така щаслива! – радісно сказала Анна й побігла знову в обійми дракона.
-    Я радий, що тобі краще. – відповів він.
-    Можна я завтра прийду?
-    Тільки нікого не приводь! – застеріг дракон.
-    Звичайно не приведу! Я…
Анну не очікувано перервав крик. Вона повернулася і побачила Емму, яка бігала по кущах.
-    Ховайся! – наказала Анна дракону. 
Разом з драконом і зник райський куточок. Анні було дуже сумно, адже вона хотіла побути з драконом довше. 
-    Емма… - тихо сказала Анна.
Емма обернулася і підбігла до неї.
-    О, нареші я тебе найшла. – сказала, захекавшись Емма.
-    Звідки ти дізналася, що я тут? – з жалісливим виразом обличча сказала Анна.
-    Джесіка сказала.
Анні було обідно, адже Джесіка знала, що вона ходила в ліс тільки, щоб побути на самоті.
-    Ладно, ходімо – сказала Анна.
Дівчата зовсім не говорили, йдучи до будинку Анни. Прийшовши, їх зустріла Джесіка.
-    Ви вже вернулися. – радісно сказала Джесіка.
-    Так. – з усмішкою відповіла Емма.
А Анна просто мовчки пройшла мимо. Джесіка одразу змінила яскраву усмішку на сум.
Дівчата зайшли до кімнати Анни. Емма сіла на ліжко. Анна підійшла до своєї тумбочки і дістала гаманець з амулетом. 
-    У тебе щось термінове, раз ти мене шукала? – дістаючи амулет з гаманця, сказала Анна.
Емма одразу як побачила амулет, різко встала зі словами:
-    Та ні, нічого. Мені час йти, ще домашка не зроблена. Бувай! – сказала Емма і вибігла з кімнати, ледве не збивши Джесіку, яка заходила в будинок.
-    Вибачте, місіс Сміт. – крикнула Емма до неї і побігла дальше.
Емма бігла і бігла. І ось нарешті вона зупинилася і подзвонила на той номер «Бос».
-    Це точно вона!
-    Докази? – відповів він.
-    У неї амулет Ладона. – задоволено відповіла Емма.
-    Ідеально!  Слідкуй за нею.  Ми будемо через два дні. Ти молодчинка. – сказав чоловік.
Виклик закінчився. Емма почервоніла, схоже їй лестила увага цього боса. Вона пішла додому.
Наступив вечір. Анна так і не зрозуміла що то було днем і чого Емма поводила себе так. Вона лежала на ліжку і розглядала амулет. Анна згадувала зустріч з драконом і думала як їй добре було з ним.
Її роздуми перервав стук в двері. 
-    Заходьте. – сказала Анна.
-    Це я. – зайшовши в кімнату, з посмішкою сказала Джесіка.
Анна одразу опустила очі.
-    Я не мала говорити  Еммі де ти, так? – сівши біля Анни, сказала Джесіка.
Анна мовчала.    
-    Ти, напевно, хотіла побути на одинці зі своїми думками, а я тебе зрадила. – продовжила вона. 
-    Угу. – тихенько відповіла Анна.
-    Вибач мене, моя маленька принцеса. – взявши Анну за руку, сказала Джесіка.
Анна посміхнулася і обійняла Джесіку.
-    Надобраніч. – сказала Джес, поцілувавши Анну і пішовши з кімнати.
Анна вирішила завтра піти в школу. Їй стало краще і вона готова перейти до навчання. 
Зранку Анна, прокинувшись, швидко зібралася і побігла в кухню.
Її зустрів Клаус. Він готував сніданок.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно