Вільям Шекспір - Комедія помилок, Вільям Шекспір

style="">Обід простиг - хазяйка розпалилась,

Обід простиг, бо не йдете додому;

Ви не йдете, бо ви вже не голодні;

Ви не голодні,- видно, розговілись,-

Нас постити примусили усіх

І голодом покутувать ваш гріх.

 

Антіфол Сіракузький

Стули губу. Скажи-но, де подів

Ті гроші, що я дав?

 

Дроміо Ефеський

Оті шість пенсів,

Що ви ще в середу мені звеліли

Віднести лимареві за підхвістя

Моєї пані? Лимар їх забрав,

У мене їх нема.

 

Антіфол Сіракузький

Сьогодні я

З тобою жартувати не охочий;

Скажи мені без дурощів, де гроші?

Ми тут чужі; то як же ти наваживсь

Без догляду таку покинуть суму?

 

Дроміо Ефеський

Прошу: жартуйте за столом, мій пане!

З наказу пані я до вас прийшов;

Вернусь без вас - рука її пройдеться

Уздовж мого хребта й печать приліпить

У мене на задку. Було б не зле,

Щоб правив за годинника вам шлунок

І гнав би вас додому й без гінців.

 

Антіфол Сіракузький

Ну, годі, Дромйо, жарт цей недоречний;

Сховай його для кращої хвилини.

Де золото, що я тобі довірив?

 

Дроміо Ефеський

Мені?! Його мені ви не давали.

 

Антіфол Сіракузький

Ні? Пане мій шахраю, кинь дуріти

Й скажи, як виконав ти мій наказ?

 

Дроміо Ефеський

Я мав наказ: вас привести із ринку

Додому, в «Фенікс», 10 пане, на обід;

З сестрою там на вас чекає пані.

 

Антіфол Сіракузький

Прошу тебе ім’ям християнина:

Відповідай, де гроші ти подів?

А ні - то стережись! Я провалю

Тобі твою веселу головешку,

Що вперто казиться в таку хвилину,

Коли я не бажаю жартувати!

Що ти зробив із тисячею марок,

Які дістав від мене?

 

Дроміо Ефеський

О, від вас

На голові я справді марки маю. 11

Від пані ж кілька марок є на плечах,

Та все ж тут тисячі не набереться.

Коли б їх вашій милості вертав я,

То ви б їх так терпляче не приймали.

 

Антіфол Сіракузький

Від пані, дурню? Від якої пані?

 

Дроміо Ефеський

Дружини ж вашої й моєї пані,

Що вашу милість в «Феніксі» чекає

І постує, ждучи вас на обід,

І просить поспішити до обіду.

 

Антіфол Сіракузький

Ти що, глузуєш з мене просто в очі,

Хоч я тобі й заборонив? То на ж,-

Ось маєш, пане шалапуте! Маєш!

(Б’є його)

 

Дроміо Ефеський

Та що ви, пане?! Що ви, схаменіться,

Бо дремену я звідси!

(Тікає)

 

Антіфол Сіракузький

Їй же богу,

Хтось обмахорив йолопа цього

І спритно видурив у нього гроші.

В цім місті, кажуть, сила волоцюг,

Майстерних шахраїв, що очі сліплять,

Чарівників, що плутають думки,

Відьо́м, що душу й тіло убивають,

У машкарах лукавців язикатих

Та інших, що погрузли у гріхах.

Якщо це так, то треба швидше їхать!

Піду в «Кентавр» негідника шукати;

Боюсь,- він грошей не зумів сховати!

(Виходить)

 

ДІЯ ДРУГА

 

 

СЦЕНА 1

 

 

Майдан.

Входять Адріана й Люціана.

 

Адріана

Додому не вертаються ні муж мій,

Ані слуга, що я його послала,

Щоб якнайшвидше пана розшукав!

Вже десь година друга, Люціано.

 

Люціана

Як запросив його котрийсь купець,

То з ринку він пішов кудись обідать.

Ходімо, сестро люба, й ми до столу,

І заспокойся зовсім, чоловік -

Володар над свободою своєю,

А час - то їх володар, і, йому

Покірні завжди, йдуть вони й приходять.

Вам треба буть терплячою, сестрице.

 

Адріана

Чого в них волі більш, ніж в нас,- цікаво?

 

Люціана

Бо поза домом мають різні справи.

 

Адріана

Зроблю так я,- він вибухне, мов порох!

 

Люціана

О, знай, що він - твоєї волі шори...

 

Адріана

У шорах може лиш осел ходити.

 

Люціана

Свавільні вчинки горе буде бити.

Поглянь кругом: живе усе в покорі,-

Чи в небі то, чи на землі, чи в морі;

І звірі, й риби, і крилаті птиці

Самцям своїм повинні всі коритись;

В мужчині ж більше бога, й він царює,

І світом всім, і морем він керує,

Душею вищий він за всіх тварин,

За риб, за птахів розумніший він,-

Скоряється йому також дружина:

Отож і ти скоритися повинна.

 

Адріана

Сама ж без мужа - рабства уникаєш!

 

Люціана

Ні, шлюбне ложе, знай, мене лякає.

 

Адріана

Скажи, а ти б корилась, шлюб узявши?

 

Люціана

Як полюблю, коритимуся завше.

 

Адріана

А став би він до іншої вчащати?

 

Люціана

Без до́кору мені його стрічати.

 

Адріана

Лиш хто спокійний, той терпіння має,

Той лагідний, хто прикростей не знає.

Всіх, що голосять, вражені бідою,

Ми хочемо словами заспокоїть;

Коли б же ми самі отак страждали,

То, мабуть, ми ще й гірше б закричали;

Отак і ти, що мужа ще не маєш

І всіх образ гірких не відчуваєш,-

Ти намагаєшся за всяку ціну

Навчить мене терпіння в цю хвилину;

Якби ж тобі вчинили цю образу,

Ти втратила б дурне терпіння зразу.

 

Люціана

Гаразд, на спробу одружусь колись;

Твій муж десь близько: ось слуга,- дивись!