Франсіско Гарсія Павон - Руді сестри, Франсіско Гарсія Павон

зачаївся під скляним ковпаком. На вільних од полиць простінках висіли запилюжені анатомічні таблиці, фотознімки породистих коней і заправлений в рамці його диплом, а на письмовому столі — кілька тек з паперами, розрахункові книги й телефон.

Але, по щирості, куди більше ніж за своєю колишньою славою і фаховими клопотами дон Лотаріо знудьгувався за поліційними пригодами, пережитими колись разом з Плінієм… Навіть більше ніж знудьгувався-він марив собі під час своїх каламарських ранків про захоплюючі пригоди, які б увійшли до славних аналів історії МГТ, уявляв кримінальні таємниці, котрі, спираючись на великий досвід Мануеля Гонсалеса, він міг би розплутати на славу їх обох та їхнього міста Томельйосо. Щодня він обмірковував новий, щораз складніший і важчий випадок.

Того ранку, коли в його думках почала вибудовуватись історія загадкової смерті семи поважаних осіб у міському казино, побіля його ліктя задзеленчав телефон.

— Алло!

— Дон Лотаріо?

— Слухаю тебе, Мануелю,

— Чи не могли б ми зустрітися о пів на першу на терасі «Сан Фернандо»?

— Щось сталося??

— Так.

— Що саме?

— Лист… з Мадріда. Докладно розповім при зустрічі.

— Гаразд, Мануелю.

Ясна річ, що вже ополудні дон Лотаріо кружляв плодею. Від бензозаправної станції до вулиці Незалежності й назад.

Було це в понеділок, як уже сказано, по закінченні винобрання, коли повітря застигає в безруху. Льохи були повнісінькі барил, а кишені — надій або ж новісіньких банкнотів, щоїх видають банки у жовтні. Люди полагіднішали, відпочиваючи після багатоденних трудів. Лиш виноградники з опалим галуззям і сухим листом тужили за втраченими гронами.

Дон Лотаріо кілька разів обійшов площу, привітався з пастором доном Мануелем Санчесом Вальдепеньясом — змарнілим, але, як завжди, життєрадісним і дотепним; перекинувся жартом з лікаревим сином Пепіто Ортегою; помахав рукою своєму колезі Антоніо Боласу, що проїхав повз нього на авто, і, коли вкотре вже поглянув на годинник, нагодився поліцейський Чічарро.

— Добридень, доне Лотаріо! Шеф просить, якщо ваша ласка, зайти до нього в бюро.

— Що ж, ходімо!

Вони перетнули площу на порушення правил вуличного pyxу, хоча обидва репрезентували законність, і дон Лотаріо майже клусом забіг до кабінету комісара.

— Ось і я! То що за таємницю ти хотів мені повідати, друже Мануелю?

Пліній видобув тютюн та бібулку, скрутив цигарку, запалив і лиш тоді проказав урочистим тоном, старанно розділяючи слова:

— Я одержав листа від нашого приятеля, комісара бригади карного розшуку в Мадріді дона Ансельмо Пералеса.

На обличчі дона Лотаріо відбився радісний подив.

Пліній дістав з кишені листа, обережно розгорнув його, начепив окуляри й зачитав, ретельно додержуючи розділових знаків:

«Пану Мануелю Гонсалесу, шефу Муніципальної гвардії Томельйосо. Шановний і любий мій друже! Даруйте, що турбую Вас, але тепер я веду справу, в якій виступають особи, котрі походять з Томельйосо. Тож мені спало на думку, що, можливо, Вас зацікавить цей випадок і Ви зголоситесь допомогти нам. Недаремно Ви маєте славу найліпшого детектива в Іспанії.

У нас доволі роботи, мені бракує людей, тож я хотів би якнайскорше передати Вам справу. А з огляду на те, що Ви маєте почесне звання комісара і хрест за особливі поліційні заслуги (я не полюбляю слово «поліційний», та вже даруйте), мені видається доречним просити Вас про співпрацю. Я погодив це зі своїми зверхниками, які дуже прихильно ставляться до Вас і дали мені, як то нині мовиться, «зелену вулицю». Я одержав також достатні кошти на покриття всіх Ваших видатків у столиці, так само як і видатків нашого вельмишановного дона Лотаріо. Я не знаю, які у Вас стосунки з алькальдом (гадаю, якнайкращі), ані Ваших обов'язків, але не думаю, щоб існували поважні перешкоди (в противному разі прошу мене повідомити) для вашого від'їзду. Пам" ятайте, що наше прохання є високою честю як для Томельйосо, так і для міської гвардії. Одне слово, Мануелю, дайте мені знати телефоном про Ваше рішення. Я рахую, що удвох ви швидко впораєтеся з цією справою, з ми матимемо приємність провести з вами кілька днів.

Щире вітання шановному дону Лотаріо. З найкращими поважаннями Ваш добрий приятель і товариш Ансельмо».

Скінчивши читати, Пліній склав листа, вклав його знову в конверт і, знявши окуляри, подивився на дона Лотаріо.

— Але ж це чудово, Мануелю! Краще й бути не може, — підхопився той, мов розпрямлена пружина. — Прекрасна нагода для твоєї фахової кар'єри, не кажучи вже про приємність провести кілька день у Мадріді. Ми вже бозна-коли вибиралися з Томельйосо.

— Найбільше мене тішить те, що нарешті щось зрушилося, бо з часу «викрадення сабінянок», відколи минуло вже півроку, був повний застій, і я навіть боявся, що нам всохне в голові. Що ж до кар'єри, про яку ви кажете, то вона мене найменше обходить. Найгірше, що я не знаю, як про це сказати алькальдові. Ви ж бо знаєте, що я не люблю когось просити.

— Ти маєш право на щорічну відпустку, як і всі. Хоч раз скористайся з нього… А що до родини, то чого вони можуть більше бажати, ніж твого тріумфу в Мадріді?

— Не люблю залишати їх надовго.

— Це буде ненадовго. Побачиш, що ми впораємося за тиждень. Та й вони можуть приїхати в Мадрід, сходити до театру. Цього року ти взяв непогані гроші за виноград.

— Але не про це йдеться…

— Та годі тобі комизитись, Мануелю!

— Я, власне… Річ у тім, що звикаєш до старих методів роботи…

— Та облиш ти свої теревені про старе і нове! В мистецтві детектива, як і в будь-якому іншому, потрібні насамперед розум та інтуїція. А тут ти на голову вищий за всю іспанську поліцію.

— З вами важко сперечатися, доне Лотаріо…

Від'їзд

Готування до подорожі були поспішні й радісні.