Георгій Сергійович Мартинов - 220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов

досвідчений журналіст, теж пригодиться. Після повернення треба буде розповісти народам про політ.

— Я зроблю все, що тільки зможу, — сказав я. — Та мені хотілося б знати, куди ви вирушаєте?

— Бажання цілком законне, — відповів Камов. — Взагалі ми не робимо таємниці з наших намірів, але не опублікували час старту. Річ в тому, що, коли ми досягли Місяця, деякі з наших зарубіжних «друзів» розлютувалися, що їх випередили…

— Ви говорите про Хепгуда?

— Так, про нього. Нам відомо, що його зореліт майже готовий, і він, певно, захоче взяти реванш і першим досягти однієї з планет. Наша експедиція має не спортивну, а суто наукову мету, але все ж ми не хочемо поступатися і першістю, — він посміхнувся. — Вам я обов'язково скажу, хоча б тому, що ви повинні знати, на що йдете.

Він замовк і досить довго дивився на мене своїми навдивовижу спокійними очима.

— Медичні вимоги, — повільно сказав він, — які ставляться до учасників польоту, відрізняються від загальноприйнятих. Можливо, що вас не допустять…

Він знову замовк, потім продовжував уже звичайним тоном:

— Але якщо це трапиться, то ви, безперечно, збережете таємницю. Ви знаєте, що мій перший політ був пробний і літав я сам. Корабель облетів навколо Місяця і повернувся на Землю. Другий політ я здійснив разом з. астрофізиком Пайчадзе. Ми сіли на поверхні Місяця і пробули на ньому декілька годин. Обидва польоти показали, що матеріальна частина працює бездоганно, і тоді вирішили здійснити третю експедицію — досягти планети Марс і по дорозі оглянути Венеру. Вас це не лякає?

— Анітрохи! — відповів я цілком щиро. — Тепер мені ще дужче хочеться взяти участь в польоті, але бентежить малий обсяг тієї роботи, яка мені призначена. Чи виправдає вона мою участь?

— А звідки ви знаєте, що обсяг вашої майбутньої роботи малий? — спитав Камов.

Я відчув, що червонію.

— Мені здається…

— А хай вам не здається, — перебив Камов. — Ваше завдання дуже відповідальне. Вивчення тих знімків, які ви зробите, має для науки велике значення, і наші вчені дадуть вам чимале завдання. У вільний час ви допомагатимете мені керувати кораблем.

Я подивився на нього здивовано.

— Не дивуйтесь! — посміхнувся Камов. — Це не так страшно. Керування космічним кораблем в польоті нескладне. Інша річ — підйом, спуск або політ поблизу великих планет. В цих випадках справа ускладнюється. Наша «рульова рубка», якщо можна її так назвати, обладнана чудовими приладами. Ви з ними освоїтеся в перші ж дні польоту.

— Скільки часу триватиме експедиція?

— А як ви думаєте?

— Я гадаю, що років два-три. Камов засміявся.

— Атомна техніка, — сказав він, — розвивається швидко. Якщо польоти на Місяць тривали у нас — перший два, а другий один день, то з того часу ми далеко пішли вперед. Вся експедиція розрахована на двісті двадцять п'ять днів, тобто на сім з половиною місяців.

— Так мало!..

— За ці сім з половиною місяців, — говорив далі Камов, — ми пролетимо відстань трохи більшу ніж півмільярда кілометрів. Середня швидкість корабля становитиме сто дві тисячі шістсот кілометрів за годину.

— Це як у казці!.. Камов похитав головою.

— Ця швидкість не така велика, як вам здається, — сказав він. — Техніка йде по шляху досягнення швидкостей, достатніх для вільного польоту на будь-яку планету, незважаючи ні на які терміни, а наш корабель змушений суворо дотримуватися графіка, бо його швидкість менша, ніж швидкість Землі по її орбіті. Догнати Землю ми не змогли б.

— Мені здається, що і сто дві тисячі шістсот кілометрів страшенно багато. Ви за три години будете біля Місяця. Через дві секунди вашого корабля вже не видно буде з Землі.

— Ні! — сказав Камов. — Коли б ми здумали почати політ одразу з такою швидкістю, то корабель далі мчав би з мертвим екіпажем. Людський організм не може витримати такого прискорення. Ми почнемо політ відносно повільно і тільки через двадцять три хвилини сорок шість секунд корабель досягне своєї максимальної швидкості — двадцять вісім тисяч п'ятсот метрів на секунду1.

Він називав ці запаморочливі цифри так спокійно, неначе йшлося про автомобільну прогулянку.

— Коли б ми, — говорив він далі, — летіли до Місяця по прямій лінії, то досягли б його через три години п'ятдесят три хвилини, але наш шлях буде майже перпендикулярний до лінії Земля — Місяць. Зблизька Місяць ми взагалі не побачимо. Ви зможете помилуватися на нього з відстані більшої, ніж спостерігаєте звичайно.

— Це шкода!

— Зате ви побачите той його бік, який прихований від нас.

— Завдяки вам, — сказав я, — весь світ знає, що невидимий бік Місяця нічим не відрізняється від видимого, але поглянути своїми очима, звичайно, дуже цікаво. Дозвольте вас ще запитати.

— Будь ласка!

— Ви сказали, що по дорозі до Марса маєте намір оглянути Венеру. Це мені не зовсім зрозуміло.

— Що саме не зрозуміло?

— Як ви потрапите на Венеру по дорозі до Марса? Їхні орбіти лежать в протилежних напрямах від Землі.

— Ваше здивування було б законним, — відповів Камов, — коли б планети були нерухомі. Але вони рухаються і до того ж з різними швидкостями. Часто буває, що обидві планети, тобто Венера і Марс, знаходяться по один бік від Землі. Щоб вам був ясніший наш маршрут, я нарисую його на папері.

Він взяв олівець і швидко провів на аркуші декілька кіл. Незважаючи на те, що він рисував без циркуля, кола вийшли надзвичайно рівні. Я зберіг цей малюнок на пам'ять.

— Дивіться, — сказав Камов, — точка в центрі, обведена маленьким кружечком, зображує Сонце. Перше коло — це орбіта Венери. Між нею і Сонцем є ще планета Меркурій, але я проминаю його орбіту, бо вона нам не потрібна. Друге коло — це орбіта Землі. Третє — орбіта Марса. Коли б