Едгар Райс Берроуз - Тарзан, годованець великих мавп, Едгар Райс Берроуз
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
“Фувалда” була невеликим вітрильником водомісткістю у сто тонн, типовим для каботажного флоту далекої Південної Атлантики. Екіпажі таких суден нерідко складаються із різноплемінних зарізяк і волоцюг, які повтікали від судочинства.
“Фувалда” не була винятком із загального правила. Офіцери були на ній тупим бидлом, що ненавиділи команду, тож матроси відповідали їм тими самими почуттями. Капітан добре знав свою справу, але поводження його з підлеглими було вкрай грубе. Він знав чи то принаймні вмів застосовувати лише два засоби порозуміння з ними: кийка і револьвера. Але ж навряд чи та наволоч, яку він набрав собі в команду, могла зрозуміти щось інше.
Вже наступного ранку по відплиттю із Фрітауна на “Фувалді” Джон Клейтон та його молода дружина стали свідками таких сцен, які вони раніше бачили хіба що на обкладинках морських повістей. І вранці ж була викута перша ланка того ланцюга обставин, який закінчувався життям ще не народженого тоді героя його роману, життям, подібного до якого не знайти в історії людства.
Двоє матросів драїли палубу “Фувалди”, перший помічник стояв на містку, а капітан розмовляв з Джоном Клейтоном та леді Алісою.
Матроси працювали, задкуючи до маленької групи, яка теж не бачила їх. Вони підступали дедалі ближче, і зрештою один із них опинився за капітановою спиною. Ще б мить — і він пройшов би повз них, а ця дивна історія не була б написана.
Але саме цієї миті капітан, попрощавшись із подружжям Грейстоків, крутнувсь і наштовхнувся на матроса. Він утратив рівновагу й гепнувся на палубу, перекинувши на себе відро з брудною водою.
Одну мить сцена здавалася кумедною — але тільки одну мить. Із зливою лютої лайки, з обличчям, червоним від обурення і нестями, капітан зірвався на ноги й одним страшним ударом звалив матроса на палубу.
Матрос був невисокий на зріст і старий, що лиш відтіняло нелюдяність капітанового вчинку. Інший матрос, навпаки, був і не старий, і не малого зросту, а такий собі ведмідь-чоловік: його чорні вуса були хвацько підкручені Й товста, мов у бика, шия міцно стриміла між кремезними плечима.
Коли здоровань побачив, що товариш упав, він пригнувся і з глухим гарчанням кинувся на капітана, зваливши його на коліна одним могутнім ударом.
Із червоного капітанове обличчя стало білим: це був бунт, а бунти він бачив і придушував у своїй попередній жорстокій практиці. Не підводячись з колін, він вихопив з кишені револьвер і вистрілив упритул у живу гору м’язів, яка височіла над ним; але хоч який швидкий був його рух, Джон Клейтон виявився ще спритнішим, і куля, що була вцілена матросові в серце, натомість уп’ялася йому в ногу: лорд Грейсток ударив по капітановій руці в ту мить, коли побачив, як зброя зблиснула на сонці.
Клейтон насипався на капітана, заявивши, що він обурений нелюдським поводженням того з командою і не припустить повторення подібних сцен, доки він і леді Грейсток будуть пасажирами “Фувалди”.
Капітан хотів був дати різку відсіч, але передумав, повернувся і пішов геть, буркочучи і лаючись. Він не осмілився затіяти сварку з англійським чиновником, адже знав, що за тим стоїть караюча рука, яку він уповні оцінював і якої боявся, — могутній англійський флот.
Обидва матроси підвелися: старий допоміг устати пораненому товаришеві. Величезний гевал, знаний серед команди під прізвиськом Чорний Майкл, обережно спробував ступити на ногу й, переконавшись, що вона його тримає, звернувся до Клейтона з незграбними словами подяки.
Тон подяки був похмурий, але слова — безумовно щирі. Закінчивши свою коротеньку промову, матрос повернувся й пішов, накульгуючи, на бак, усім виглядом виказуючи, що він все сказав.
Кілька днів Чорного Майкл а не було видно, а капітан обмежувався лише похмурим бурчанням при зустрічі з Грейстоками. Молодята й далі обідали в його каюті, як і до того прикрого випадку, але капітан намагався знаходити собі десь роботу, коли вони сиділи за столом.
Інші офіцери були грубі, неписьменні типи, що мало чим відрізнялися від екіпажу, над яким збиткувалися, — тож вони радо уникали спілкування з вишуканим англійським лордом та його дружиною, і в такий спосіб здебільшого Клейтони лишалися на самоті.
Такий перебіг справ аж ніяк не суперечив їхнім бажанням, але ж тим самим Клейтони відсторонювалися від життя маленького корабля. Вони не були в курсі щоденних подій, які невдовзі вилилися в криваву драму.
В самій атмосфері цього судна було щось моторошне, лиховісне. Зовні, як здавалося Клейтонам, усе велося гаразд; але душею обоє відчували наближення незнаної небезпеки, хоча й не говорили про це одне з одним.
Вийшовши на палубу наступного дня після пригоди з Чорним Майклом, Клейтон побачив старшого помічника з палкою в руці: офіцер обсипав лайкою купку похмурих матросів, у той час як двоє виносили мертве тіло товариша.
Клейтон не вдався до розпитів: йому й так усе було зрозуміло. Наступного ранку, коли на обрії з’явився британський броненосець, він майже зважився зажадати, щоб його з дружиною пересадили; переконаність, що їхнє перебування на борту “Фувалди” закінчиться вельми трагічно; дедалі міцнішала в ньому.
До полудня вони зблизилися з британським кораблем на відстань голосу, та коли Клейтон був уже зібрався просити капітана про пересадку, йому стало зрозуміле все безглуздя свого задуму. Чим би він пояснив командирові корабля її величності своє бажання повернутися туди, звідки він щойно вирушав? Та й справді, якби він їм поскаржився, що два матроси-неслухи були грубо покарані офіцерами, усі на крейсері посміхнулися б собі у вуса й пояснили його бажання залишити суденце єдиною причиною — боягузтвом.
Джон Клейтон так і не зажадав пересадки на британський військовий корабель і надвечір побачив, як крейсер зник за обрієм. Але ще перед тим, як броненосець щез з очей, він довідався таке, що ствердило його найгірші передчуття й змусило проклясти своє фальшиве самолюбство, яке не дозволило
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарзан, годованець великих мавп, Едгар Райс Берроуз», після закриття браузера.
