Олександр Петрович Ємченко - Піраміда Сонця, Олександр Петрович Ємченко

Спокусливий гонець Олімпу вдається до хитрощів: улещує, задобрює, умовляє, погрожує, але богоборець залишається непохитний:

Свого нещастя на негідне рабство я Не проміняю, — це запам’ятай собі.

Гермес — найактивніший серед небожителів і… найнещасніший. Він буквально розривається від багатьох навантажень. Ось його відверте звіряння: «Тільки-но встану ранком, одразу треба йти замітати (яка проза, як для бога! — О. Є.) в їдальні. Ледь устигну навести лад у божих кубельцях… треба йти до Зевса й розносити по землі його повеління, бігаючи до безтями туди й сюди; тільки це закінчиться, я, ще весь у пилюці, мушу вже подавати на стіл амброзію… І найжахливіше те, що я, єдиний з усіх богів, ночами не сплю, а повинен водити до Плутона померлих, маю бути провідником небіжчиків і бути присутнім на підземному суді».

Отака горопашна доля бога, ім’ям якого назвали першу планету Сонячної системи.

Стайєр на орбіті

Аналогічна доля і самої планети. Стародавні звіздарі знали, яке ім’я їй дати. Назва безпомильна. Справді, Меркурій, будучи найменшим серед планет земної групи (його поперечник близько 4860 км, а маса дорівнює 0,056 маси Землі), гасає навколо Сонця, як невтомний стайєр по біговій доріжці стадіону. З усіх планет він найпрудкіший— щосекунди залишає позаду майже півсотні кілометрів.

Маючи таку «кур’єрську» швидкість, космічний корабель подолав би відстань від Землі до Меркурія менше як за місяць, а від Меркурія до Сонця дістався б за тринадцять днів.

Завдяки такій фантастичній швидкості Меркурій здійснює повний оберт навколо Сонця за 88 земних діб, тобто рік на ньому на 272 дні менший від земного. Біг цієї планети такий стрімкий, що її переміщення по небосхилу можна помітити навіть неозброєним оком.

Меркурій поволі обертається навколо своєї осі. На ньому довгі дні і довгі ночі. Довгі, але не вічні, як вважали ще не так давно з легкої руки відомого італійського астронома Джованні Скіапареллі. Цей шановний звіздар прославився не тільки гіпотетичними марсіанськими «каналами». Об’єктом його досліджень були також Меркурій, Венера, метеорні потоки, подвійні зорі. У 1859–1860 роках він працював у Пулковській обсерваторії, якій пізніше з нагоди 50-річного ювілею присвятив свою монографію про вплив геологічних факторів на обертання Землі. Був почесним членом Петербурзької АН, членом багатьох інших академій наук і наукових товариств.

Спостерігаючи за рухом Меркурія, Скіапареллі у 1889 році дійшов висновку, що періоди його обертання навколо власної осі і довкола Сонця адекватні. А це означало, що одним боком планета вічно повернута до світила, а інший дубіє у мороці і холоді, тобто на одній півкулі стоїть вічний день, а на іншій панує вічна ніч. Планета без зміни дня і ночі… Унікальний випадок!

Допустимо, що італійський астроном мав рацію. Допустимо також, що Меркурій, як вважав не менш відомий французький астроном Жан Байї, «оточений повітреподібною атмосферою». Що трапилося б з нею за таких незвичайних кліматичних умов? На одному боці, де панує вічна ніч, газова шуба планети під впливом страшного холоду перетворилася б на рідину і замерзла. Атмосферний тиск різко впав би. Тоді сюди полине нагріта Сонцем атмосфера з іншої півкулі і теж закрижаніє. Так врешті-решт вся газова оболонка планети скупчилася б на одному боці і стала кригою. Цікаве видовище!

Проте і Скіапареллі, і Байї помилилися. У 1965 році істину встановили радіотелескопи. Стало відомо, що Меркурій обертається навколо своєї осі не в унісон свого обертання довкола Сонця, тобто не за 88 земних діб, а за 59. За один меркуріанський рік планета здійснює півтора оберта навколо осі. Отже, за такого руху заскніла «вічність» дня і ночі унеможливлюється. На Меркурії є зміна світла і темряви. День там триває 88 земних днів і стільки ж тягнеться ніч. Якщо земна доба дорівнює 24 годинам, то на першій планеті Сонячної системи вона триває… 4224 години!

Ще одна меркуріанська дивовижа. Планета бігає навколо світила по дуже витягнутій еліптичній орбіті. (Виконуючи доручення богів, гонець Олімпу проникав у найвіддаленіші закутні горішнього і підземного світу.) У поєднанні з повільним обертанням навколо осі це породжує вражаючі ефекти. Космонавтам, що прилетіли на цю планету, здавалося б, що Сонце «неправильно» рухається по небосхилу. Воно може прискорювати чи сповільнювати свій рух, зупинятися чи навіть ненадовго повертатися назад. Це незвичайне явище «маятникового» руху назвали «ефектом Ісуса Навина», який за біблейним переказом зупинив одного разу Сонце. Такий «кінець світу» триває на Меркурії по два тижні планетного «ранку» і «вечора». У деяких зонах меркуріанської кулі появу і зникнення Сонця можна спостерігати двічі на добу. Більше того, світило може в одному й тому ж місці сходити і заходити.

Звичайно, такі небесно-механічні метаморфози не могли не привернути увагу вчених. Деякі з них поспішили пояснити це явище тим, що Меркурій колись ніби був… супутником Венери і знаходився від неї на відстані всього 480 000 кілометрів. Та потім складні гравітаційні сили сповільнили його рух, і планета за кількасот мільйонів років вийшла на самостійну сонячну орбіту. Ситуація, що й казати, екстравагантна. Та вона поки що не вийшла з розряду гіпотези і фактами не підтверджена. Якби богиня краси й кохання й мала свого супутника, то навряд чи вона випустила б його з своїх обіймів.

Побратим Місяця

Що ж чекає космонавтів на Меркурії, який, одержуючи в сім разів більше тепла, ніж Земля, одним боком буквально купається в сонячному палі, а з тилу відкритий всім холодам космосу?

Тривалий час думали, що там, на освітленому боці, стоять озера розплавленого металу, а на споночілій півкулі течуть ріки рідкого гелію з шматками твердого кисню й водню. Так гадали досить авторитетні вчені.

1829 року в Москві вийшла книга під назвою