Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Пархімове снідання, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

– А на скільки тобі треба? – питається вона.

– Подавай усі, – аж кричить вже Пархім, узявшись у боки.

– Та тут, дядюшка, як увесь товар озьмеш, так його буде на шість золотих.

– Увесь, увесь беру, на гроші, – та й тиче їй один шаг.

– Та що се ти мені даєш? Се на сміх, чи що? Ти давай більш, давай усі, сорок алтин.

– Як же я дам усі? Отеє я наїмся, так і пити захочеться. Так отеє другий на збитень, а се ще піду до москаля та родзинків накуплю…

– Так ти, бачу, такий? Геть же від лавки, не мішай людям в мене товар розбирати. Сих грошей трохи: або давай усі, або геть собі!…

Пішов, сердега, дальш, чуприну чухаючи, і каже собі: «Урагова баба скупа! Та дарма! Я й стовпців наїмся».

Підійшов до москаля з стовпцями. Так що ж бо? Дає москаль за його гроші тільки три стовпця…

– Цур і йому! Який дорогий! Не вмру без них, знайду ще чого смачнішого…

І пішов по базару витришків їсти. І що то: що вздрить, те й купив би. Та не дума одно-двоє купити, ні, давай усе! А грошей катма! Тільки три шаги і є!

Ходив наш Пархім, ходив по базару, вибирав, прицінявся: усе дорого, не по його грошах… Вже він і гречаники, і горохвяники, і млинці, і буханці, і пиріжки торгував, кидався і на мочені кислиці, і на калені горіхи, і на медяники… Так урагові люди потрошку дають за його гроші. Що йому з одного або з трьох: йому давай усе, багато накладай йому, так-так! Ходив він, ходив, аж остило. Бачить, жінка продає якісь корінці, і усяк, хто йде, то й купує тих корінців, і вже кучка невелика зостається.

– Отже, щоб не впустити товару! – сказав Пархім, і підбіг до жінки, і пита: «А скільки тобі, молодице, за твій товар?»

– А покажи лишень, скільки в тебе грошей? – спиталася молодиця.

Пархім вийняв свою суму на долоню і брязка перед молодицею.

– Добре, дядюшка, беріть увесь товар. Кете гроші сюди.

– Увесь? – пита Пархім і сам собі не вірить.

– Та увесь, увесь. Треба було вам денежку здачі дати, та пороздавала. Нехай за вас подам на бідність.

Зібралась молодиця і покрилась дальше, щоб купець не роздумав та не прикинув би їй товару.

А Пархім так зрадів, що нічого не бачить і не чує. Видимо-невидимо накупив ласощів… Забира у полу – не влізе, позапихував за пазуху і вже останні насилу зібгав та у жмені забрав, а сам усе приговорює «Не кидай, Пархіме, нічого; не зоставляй, забирай усе: ти за сі ласощі гроші платив. А ти, бісова жінко, не діждеш, щоб я тобі і лизнути дав! Ні, сам поїм усе». От і вибрав собі місце на горбику. Зняв свиту, розіслав, поскладував свій товар, позасукував рукава і сідаючи каже:

– Ось тепер, Пархіме Уласовичу, поснідаєш собі добре! їж уволю, ніхто тобі не поміша… Усе до останнього поїм, та так обрепаюсь, що, може, через силу і додому дійду…

Та з сим словом схопив корінець, та – кусь!… Жує, сердега!… Тут жує, а тут у ніс так і шпига, і сльози з очей так і біжать… Жує, жує – і не проковтне. Далі утер сльози, став віддихати, бо дух йому захвачує, і каже:

– Бач, як за пресучою жінкою давно вже не ласував, так ось ласощі і у горло не йдуть.

Та вп'ять стане їсти, то по три, то по чотири корінця вже пхає в рот, так що ж бо? Ні жувати, ні ковтати не можна, не йде у горло. Се бо був хрін! Де ж його можна їсти? Лихо нашому Пархімові! Вже скільки він не потрощив корінців, а кучка ні трошки не позначилась. Вже аж не зміг сидіти, приліг і за живіт береться… Відпочине-від-почине та вп'ять за хрін, і чуб йому мокрий, і пику аж роздуло, губи порепались, а він силкується їсти…

– Та й до біса ж я накупив сих ласощів, – казав, стогнучи та сльози втираючи, Пархім. – Але їм, їм – і кінця не видно. А сльози так і заливають!… Аж очі рогом лізуть!… Ох, лишечко!… Бачили чортові очі, що купували, їжте ж!…

От з такого-то Пархімового снідання пішла меж людей і приговорка.

Вперше надруковано в альманасі «Ластівка». Сочинения на малороссийском языке. Повести и рассказы, некоторые народные малороссийские песни, поговорки, пословицы, стихотворения и сказки. Собрал Е. Гребенка В тип. Российской Академии наук. Спб., 1841, с. 251 – 278.

Автограф невідомий.

Подається за першодруком.

…о б перших Парасках – тобто 8 серпня.