Марк Інгліс - Без ніг на Еверест

вперед чи назад, часто якраз перед падінням. Переважно це слово вживається, щоб описати погодні умови. «Заморожування» важливе й виникає тоді, коли температура повітря падає нижче нуля, дозволяючи снігу сильно замерзнути. Це запобігає численним каменепадам та льодопадам, а також дає змогу підійматися по твердій поверхні замість того, щоб грузнути в снігу.

Просуватися з опертям на передні зубці: підійматися по крутому льоду та снігу, використовуючи обладнання для сходження по льоду й передні зубці кішок (рами з шипів із гартованої сталі, яка кріпиться до черевика альпініста). Виглядає і відчувається, як скелелазіння у морозний холод.

Пітч: ділянка скелі, снігу або льоду між двома страхувальними пунктами, яка в ідеалі дорівнює довжині мотузки.

Страховка: будь-який елемент спорядження, який кріпиться до каміння чи льоду для того, щоб прив’язати альпіністів або мотузки до страхувальних пунктів. Найпоширенішим спорядженням для страховки є капронові стропи, снігові гаки, скельні гаки, закладки, ексцентрики та льодоруби.

Досягти піку, або вершини: закінчити сходження, не обов’язково на вершині гори.

Виконувати траверс: рухатися по схилах гори, а не навпростець угору.

Татова смерть стала для мене ще тяжчою, ніж це взагалі було можливо, бо наступного дня після того, як він помер, я мав на три дні летіти у справах до Гамільтона. Це було важливо, адже дозволило б мені вирушити на Чо-Ойю і не завдати серйозних збитків сімейному бюджету. Тоді, наприкінці тижня, я повернувся на похорон. У наступні тижні я був повністю зайнятий підготовкою до подорожі.

Метушня перед поїздкою – це завжди найгірший час для кожного, тож до середини серпня Анна й діти були в режимі «забирайся вже звідси, Марку». Цього разу все було, мабуть, ще гірше, ніж зазвичай, адже я не тільки намагався заробити достатньо грошей, щоб родина мала, на що жити, але й старався зрушити з місця свою ідею про створення бренду спортивного харчування, «PeakFuel». Коли наближається від’їзд, я завжди стаю розгубленим і надто чутливим, а це погана комбінація для тих, хто поруч, можу вас запевнити.

Нарешті настало 23 серпня, тож уся ця метушня скоро завершиться, принаймні для мене. Як і зазвичай, мені складно прощатися з Анною та родиною, особливо коли газети б’ються за те, щоб почути від мене якусь фразу для цитування (вони таки дістали одну непогану від Анни: щось про те, що краще, коли я підіймаюся в гори, а не захаращую дім!). Після того, як ми покружляли між Ханмером і Крайстчерчем, залагоджуючи останні справи, та остаточно зі всіма попрощалися, я врешті вилетів із Крайстчерча до Окленда, збираючись далі вирушити до Бангкока Тайськими авіалініями.

Щоб упоратись з усім зайвим багажем, який потрібен для того, щоб піднятися на гімалайську вершину, і розуміючи, що наступні шість тижнів спатиметься мені несолодко, я доплатив за те, щоб летіти бізнес-класом. Я очікував на розкіш, та саме цього я й не отримав: літак виявився старим MD-11. Боже, я й не думав, що такі старі літаки ще літають. Сервіс був чудовим, як завжди, але, як порівняти з тими новими літаками, якими нас розбещують останнім часом, це було трохи схоже на політ у старенькому DC-3.

З Окленда до Бангкока через Сідней, посадка о 4.20 ранку в спеці та вологості, які притаманні Таїланду. Чорт, який невдалий час для того, щоб намагатися вмістити чотири великі важкі сумки й пару лиж у таксі, знемагаючи від спеки й втоми. На додачу до всього, водій таксі спочатку висадив мене біля неправильного готелю, хоча врешті таки привіз мене та все моє добро до готелю «Індра Реґент» у центрі Бангкока.

24 серпня

Вулиці Бангкока стали для мене справжнім відкриттям, набагато більшим, ніж знайомство з власниками магазинчиків у Камбоджі минулого року. Через спеку можливо було робити лише короткі вилазки на вулицю, які включали також поїздки на таксі улюбленими місцями водія (читайте «зворотний платіж»), який, як завжди, пропонував свою сестру на кілька годин (кілька годин чого??) за унікально низькою ціною. Основним заняттям на цілий день було трохи виспатися й підстригтися. Тільки будьте обережні: тайська стрижка «під четвірку» відповідає стрижці «під одиничку» в «ківі»[2]! Але що ж, я повернуся додому аж через шість тижнів, тож останнє, чим я хочу перейматися, – це догляд за волоссям.

25 серпня

Рейс TG319 до Катманду о 10.30 ранку був сповнений всяких переходів і підйомів. Після останньої пересадки ми летіли лише три години, і наше збудження дедалі більше наростало. Ми приземлилися одразу пополудні. Мені вдалося уникнути тисняви в аеропорту й побачити Віту, Расса та його шерпів[3], які чекали на нас. З якоїсь причини, хоч я ніколи й не був тут до цього, я одразу відчув себе як вдома. Ми склали спорядження на дах мінівена й вирушили до «базового табору» Расса в Катманду – до готелю «Тибет». Здається, що це досить кумедна назва для готелю в столиці Непалу, поки не потрапиш сюди й не відчуєш всю ту гостинність і дух тибетської культури, які тут панують.

Я був вражений тим, як тут жарко й волого. Людині без обох ніг збіса важко виживати в такій спеці. Думаю, що для контролю температури тіла доведеться вживати багато пива. Після розігріву пополудні з напоями в барі «Ред Оніон» (який скоро стане нашою штаб-квартирою) та вечері в «Кей-Ту» в районі Тамель (основній туристичній зоні) перебування в Катманду більше скидається на тур всесвітньо відомими (що ж, принаймні в альпіністських колах) барами й ресторанами. Я відчуваю себе щасливцем, бо мене «посвятили» в атмосферу ринків Камбоджі: через них метушня Тамелю здається немов домашньою, а ще досить культурною.

26 серпня

Ми повернулися в район Тамель, щоб знайти відомий альпіністський магазин Шони й замовити перші у світі пухові шорти. Шона походить з народу шерпа, а її чоловік Ендрю, хоч він за походженням оззі[4], вже так довго живе в Непалі, що став і непальцем. Утім, він розважає нас так, як може тільки справжній австралієць. «Ред Оніон», звісно ж, для джин-тоніка пополудні – мушу сказати, це все в Катманду відбувається дуже цивілізовано – вечеря в іншому не менш відомому місці в Катманду, ресторані «Кілройс», а на завершення вечора – поїздка додому на рикші[5].

27 серпня

Приїхав мій сусід по кімнаті Тодд (Віндл, божевільний «ківі», який є лижником-екстремалом), на жаль для нього – без багажу. Це був початок довгого й врешті невтішного хрестового походу в пошуках його спорядження. Якийсь працівник аеропорту в Дубаї чи деінде тепер буде