Гейнц Мюллер - Нічні сигнали

Один рух — і парашут знову лежить на своєму місці. Аксель незграбно пробирається в своєму безформному товстому кобмінезоні й високих унтах наперед.

— А дай-но сто десять процентів! — гукнув він Клаусові прямо в вухо. — Напевно, свічки закоптилися.

Клаус схвально кивнув. Він плавно посунув уперед лівий акселератор до помітки «нормально» і потім далі аж до останньої засічки. Мотор дістав більше пального, тепер він був перевантажений. Він все ще час від часу «стріляв», але пропуски запалення порідшали, і невдовзі блакитне полум’я на вихлопі показувало лише те, що мотор працює на максимальних обертах. Коли Клаус знову відвів ручний акселератор в нормальне положення, блакитне полум’я зникло.

Аксель хотів було вже пробиратися назад до своєї «ванни», але Густав підштовхнув його на сидіння прямо за своєю спиною; тепер йому варто було трохи податись наперед, якшо він захоче щось крикнути на вухо Густаву або Клаусу.

Вони ввійшли в хмари. Клаус зменшив газ. Нестримний гуркіт змінився заспокійливим гулом. Аксель зрозумів: екіпаж прийняв його до свого колективу — адже місце за пілотом і спостерігачем дозволяло підтримувати з ними безпосередній контакт; звідси перед ним відкривалась така сама перспектива, як і перед Клаусом. Він зрозумів, що йому, старому пілотові, хотіли зробити хоч маленьку приємність, бо він, власне, не мав права залишати свій, ізольований від інших, незручний бойовий пост там позаду, особливо ж над територією противника.

Його охопило відчуття, що в особі нових колег він знайшов таких самих людей, які були колись у його екіпажі. В них зародився той самий сумнів, що в нього три роки тому, коли йому довелося скидати бомби на беззахисні англійські міста. У нього самого ті сумніви переросли в тверде переконання: ця війна вже не війна в звичайному розумінні, а звичайне вбивство. Вбивство населення противника за всяку ціну, незалежно від того, були це люди у військових мундирах чи цивільних костюмах, старики чи молоді, чоловіки, жінки чи діти. Це йому довів Сталінград, це довели жахливі нальоти на беззахисні міста. Але Аксель знав і те, що саме молодим людям, яким змалечку задурманювали голови такими поняттями, як героїзм, послух і сталева загартованість, надзвичайно важко було звільнитися від традиційних поглядів і що шлях до неупередженого мислення та свідомих дій для них був довгий і нелегкий.

Свій намір вистрибнути з парашутом Аксель на сьогодні облишив. Ці троє без зайвих слів прийняли його в свій спаяний колектив, і тепер, коли Аксель сидів уже не в своїй відокремленій «ванні», а серед них, йому здавалося неможливим, нічого не сказавши, залишити товаришів. Якби вони знали Акселя ближче, то зрозуміли б його намір.

А можливо, розмірковував він собі, папери прийдуть не так скоро, може, навіть вони десь загубились. В тому безладді, що панувало в резервній частині, де він був останнього часу, таке могло статися, його перебування там припало саме на той час, коли розбомбили Гамбург. Він був тоді в Мюнстері, і його, разом з іншими солдатами, негайно погнали рятувати мешканців ганзейського міста. І от там йому, пілоту бомбардувальника, довелося побачити на власні очі, що таке англійські бомби. Жахливі сцени в бомбосховищах Гамбурга остаточно довершили формування його як противника фашистської війни. В ті дні в Мюнстері все пішло догори ногами, бо навіть частина писарів була в Гамбурзі. А новоприбулі ще не встигли розібратися в справах. Мабуть, цій обставині він і завдячував своїм поверненням до льотного персоналу. Якщо ж його документи помилково заслали кудись в інше місце, то можуть минути тижні, поки вони прибудуть до ескадрильї.

Ех, якби вдалося знайти в канцелярії штабу ескадри надійного друга!.. Тоді б можна було спокійно чекати, поки прибудуть його папери. Тоді б їх можна було у всякому разі ще на день-два притримати поки він непомітно зникне з очей… Проте, якщо його папери були відіслані відповідно до встановленого порядку, вони можуть бути вже в штабі, і йому навряд чи доведеться ще раз політати над територією противника. В такому разі майже напевно його уже завтра спровадять до батальйону 999… Та це згодом. А поки що він лишається з своїми товаришами.

Літак знову виринув з розріджених хмар у яскраво осяяні сонцем небесні простори. Під ними, наче ватні кулі, пливли висококупчасті хмари. Літак продовжував набирати висоту. За таких умов можливості непомітного наближення ворожих винищувачів зводились до мінімуму.

Густав щось крикнув до нього, але Аксель нічого не зрозумів. Тоді штурман показав на запасну розетку у нього над головою. Аксель збагнув. Адже і на цьому місці можна підключитися до СПУ. В ту ж мить він почув танцювальну музику: як і по дорозі на схід, Вернер виловив десь із ефіру найкращі мелодії.

Невдовзі вони перелетіли лінію фронту і знизилися до висоти три тисячі метрів. Вернер, як звичайно, встановив зв’язок з командним пунктом ескадри. «В-М-Н викликає G-L-Р», — послав він в ефір морзянкою на хвилі командного пункту, і знову «В-М-Н викликає G-L-Р». В ту ж секунду запищало у відповідь, командний пункт був готовий до прийому. Вернер доповів про виконання бойового завдання і напрям виходу літака на аеродром. Потім знову підключився до СПУ і схвально промовив:

— Одразу помітно, коли чергує Карл. Моментально відповідає!

— Це тому, що штабний радист Карл Крумбайн — кращий друг Вернера, — посміхаючись звернувся Клаус до Акселя. — Хоч він іноді змушений півгодини посилати свої позивні, поки спіймає Карла на свій ключ, а все ж таки з’єднується з ним «моментально».

Вернер, який, звичайно, чув кожне слово, негайно почав доводити правильність своєї думки. Аксель зрозумів, що ця суперечка про особливу тямущість Карла розігрується сьогодні не вперше. Однак безперечно було одне: Вернер не дозволить чимось скривдити свого друга.

Вони ще якийсь час слухали танцювальну музику, та врешті почалися звичайні приготування до посадки. Як і завжди, Вернер не позбавляв можливості весь екіпаж слухати його дальші переговори по радіо.

Наступні тижні промайнули швидше, ніж того хотів Аксель. Під час сімнадцяти дальших бойових вильотів він міцно здружився з новим екіпажем, хоча, як і раніше, свої думки висловлював стримано. Густав, Клаус і Вернер тепер уже знали всю його біографію, і ніхто з них