Олександр Іванович Шалімов - Зустріч з тиранозавром

що супроводжували Річардса, були затоптані білим носорогом. На фото був теж білий носоріг, розтерзаний тиранозавром. Чи простий це збіг? Білі носороги стали в Африці великою рідкістю. Офіціальна статистика твердить, що їх залишилося не більше сотні голів. А з другого боку, у Річардса не було фотоапарата… Завдання несподівано ускладнилося, і я пожалкував, що не почав цієї розмови раніше.

Мисливець продовжував розглядати фотографію. Персі Вуфф дрімав, притулившись спиною до в’ючного чемодана.

— Цікаво, куди стріляти в цього малюка, щоб зразу покласти його? — в задумі спитав Джонсон, не відриваючи погляду від знімка.

— Ось сюди, — я показав місце на покритому лускою корпусі ящера. — Вдалим пострілом ви пробиваєте серце і перебиваєте хребет. Але треба постаратися впіймати цю тварюку живою.

Джонсон зареготав.

— Ви жартуєте, начальнику! Якщо навіть вдасться заманити її в пастку, то як справитися з нею, на чому транспортувати і чим годувати? Ні… Підстрелити — інша річ, але ловити живою я відмовляюсь. Цього і в контракті не було…

— Якщо натрапимо на слід ящера, — спокійно зауважив я, — контракт переробимо. А впіймати спробуємо молодого, якого можна звідси вивезти. Але, насамперед, ми вивчимо звички цих тварюк. Сучасна наука про них майже нічого не знає. Вважають, що вони вимерли близько шістдесяти мільйонів років тому — наприкінці крейдяного періоду. Однак на такому стародавньому континенті, як Африка, деякі види цих плазунів могли зберегтися. Тут, в центрі континенту, геофізичні умови змінювались, очевидно, поступово, тому динозаври могли пережити свою епоху. Якби ми знайшли їх, це принесло б славу і гроші. Ви, Джонсон, стали б забезпеченою людиною.

— А ви, професоре?

— Я написав би про них товсту книгу з кольоровими ілюстраціями.

Персі Вуфф чи то зітхнув, чи то хрокнув, і я зрозумів: він лише вдає, що спить, а насправді уважно слухає нашу розмову.

«Можливо, він тільки прикидається телепнем», — подумав я.

— А скільки я міг би одержати? — поцікавився Джонсон.

— Зараз про це говорити передчасно. Треба спочатку дізнатись, чи справді тут водяться ящери і які. До речі, звір, про якого вам говорив негр, може виявитись не хижаком, як той, що зображений на фото, а травоїдним, наприклад, бронтозавром. Розпитайте негра, де й коли його батько бачив ту тварину і який вона мала вигляд.

— Я можу покликати негра. Він трохи розмовляє по-англійськи.

— Покличте.

Переді мною стояв високий молодий негр, задрапований у кусок білої тканини. Довгасте обличчя було спотворене глибоким шрамом.

— Його звуть Квалі, — пояснив Джонсон. — Він прийшов з партією носильників і хоче залишитись у таборі.

— Здрастуй, начальник, — мовив Квалі, торкаючись долонями своїх грудей і трохи схиливши голову. — Моя знає хороший місця для полювання. Багато хороший місця. Моя вміє пух-пух… Дай мені карабін і патрони, і моя покаже хороший місця… Багато лев, слон, білий носоріг…

— Мені потрібен крокодил, великий-великий крокодил, — сказав я.

— Такий крокодил тут нема, — рішуче заявив Квалі.

Джонсон задоволено кивнув лисою головою.

— А звір, про якого ти вчора розповідав білому мисливцю?

— О, цей не тут. Два, п’ять, десять, п’ятнадцять день іти треба… Дуже поганий місце… Один підеш — пропав… Так… Так… — І він почав щось пояснювати Джонсону місцевою говіркою негрів банту.

Мисливець уважно слухав, з сумнівом похитуючи головою.

— Що він каже?

— Він твердить, що великі звірі живуть за два тижні дороги звідси, але чорні мисливці ніколи не заглиблюються в болота — ті місця охороняють злі духи. Їхні голоси лунають вечорами над болотами. Його батько бачив великих звірів, які перелякано тікали від когось. Він гадає, що їх налякали злі духи. У великих звірів тіло й ноги слона, хвіст крокодила, голова і шия змії. Коли ці звірі тікали, то земля двигтіла і тремтіли дерева…

— Спитайте, скільки таких звірів бачив його батько і коли це сталося?

— Три. Два великий, один маленька. Це було давно: тоді батько був молодий, а Квалі ще не народився.

— А де зараз твій батько?

По обличчю негра перебігла судорога. Він повернувся до Джонсона і щось сказав йому.

— Його батька вбили бельгійці, — переклав Джонсон. — Він був розстріляний разом з іншими чоловіками їхнього села кілька років тому.

Запанувала напружена мовчанка.

— А ти сам був у тому місці, де твій батько бачив великих звірів? — спитав я, намагаючись не дивитись негру у вічі.

— Ні, але я знає туди дорога. Я приведу туди білий мисливець, якщо даєш карабін і патрони, багато патрони… Я доведу до священний камінь. А там білий піде сам — один день дороги.

— Добре. Ти поведеш нашу експедицію до священного каменя. Завтра ми повертаємось у Бумба. Як тільки закінчиться пора дощів, ти поведеш нас туди, де твій батько бачив великих звірів.

— А карабін? — підозріло запитав Квалі.

— Хоч неграм у Конго і забороняється носити нарізну зброю, — сказав я, — але дам тобі карабін і патрони, якщо ти покажеш нам сліди великих звірів…

— Не обдуриш, начальник?

— Якщо покажеш сліди, не обдурю.

— Так, — урочисто промовив негр, — Квалі проведе експедиція і покаже сліди великих звірів.

* * *

Через тиждень ми були в Бумба. Я доручив Вуффу і Джонсону навантажити на пароплав спійманих нами рідкісних тварин, яких ми відправляли в зоологічні сади містера Леслі Бейза, а сам сів у літак і через кілька годин був у Леопольдвілі.

Стурбовані обличчя конголезців, вибите скло у вітринах магазинів, велика кількість патрулів — усе свідчило