Джованні Боккаччо - Про славних жінок

Енея, хоча римські поети (Овідій, Вергілій) були про це іншої думки; розповідь про кимбрійських жінок (80) містить подробиці, яких не зустрічаємо в античних істориків. Вірогідно, автор подекуди сам домислив портрети своїх героїв, допрацював події, зробивши оповідь цікавішою і соковитішою. Таку ж тенденцію спостерігаємо і в «Декамероні»: автор часто ускладнює і доповнює сюжети вже відомих історій. І це не може бути йому докором: адже Боккаччо – не історик-прагматик, а поет-літератор.

Переказуючи, чим, згідно із джерелами, прославилася та чи інша жінка, Боккаччо все ж викладає свій власний погляд на причину, що спонукала його зарахувати цю жінку до «славних». Показово, що автор захоплюється жінками, які «полишили жіночі заняття», про які вже згадувалося раніше, і взялися за меча, за перо, за пензель чи різак. Але понад усе автор вихваляє жінок, які перевершували мужністю багатьох чоловіків. Це – новітнє на той час ставлення до жінки, до її ролі в суспільстві. У цьому й полягає новаторство автора.

Боккаччо прагнув показати читачеві, своєму сучасникові, що класична історія містить істинні скарби моралі та поведінки, які мають бути взірцями для всіх поколінь. Автор подекуди щиро подивляється мужності та відвазі, красномовству та гідності, патріотизму та самопосвяті, які виявляли не те що відважні мужі, а навіть тендітні жінки, наділені мужнім духом. Тому й часто називає їх «мужніми» – по суті, епітетом чоловіків. Це одна з тих якостей, які гуманістична культура прагнула відродити у своїх сучасників. Твір Боккаччо чітко показує, що Відродження стосується не тільки чоловічої, але й жіночої половини людства. Тому автор, прагнучи зберегти для нащадків чудові зразки поведінки своїх героїнь, аби їх не поглинув Час, увіковічив почесне і ганебне – аби нащадки мали повчальні приклади слави, з одного боку, і неслави – з іншого.

Праця Боккаччо була новаторською, бо це перша збірка біографій жінок у європейській літературі, в якій автор пропагує новітній погляд на роль жінки в суспільстві, зараховує до славних не лише за походження, як бачимо у тексті, а й за вчинки. Саме тому «Про славних жінок» посідає гідне місце серед літературних цінностей того часу – твір удостоївся перекладу на багато європейських мов. Існують переклади цього твору німецькою мовою, англійською, французькою, італійською, деякими мовами маємо навіть переклади, що створювалися в різні часи. Перед читачем – перший український переклад твору Боккаччо «Про славних жінок». Виконано за текстом італійського дослідника Вікторія Захарії (1967 р.), що базується на останньому манускрипті автора. Справа в тому, що Боккаччо переписував твір кілька разів – науковці виділяють дев’ять стадій написання тексту. Як показують дослідження, автор почав роботу над цією працею приблизно влітку 1361 року, переїхавши із шумної Флоренції до тихого Чертальдо, а остаточно переписав твір уже наприкінці свого життя. Поміж тим автор дещо додавав, дещо відкидав, про що сам говорить у передмові.

Читаючи цей твір, написаний майже сімсот років тому, український читач, на свій подив, побачить щось не таке вже аж віддалене: виявляється, що наше сучасне українське суспільство з Римською імперією поєднують деякі спільні проблеми. Так, розповідаючи про судочинство, Боккаччо говорить, що «золото і гроші стали найкращими тлумачами закону: даремно з трибуни вимагати справедливості, якщо не заручитися підтримкою принаймні чогось одного з них». Однак того часу людське обурення взяло гору: несправедливість судді, про яку розповідає Боккаччо (58), стала причиною серйозних політичних змін у Стародавньому Римі. Але годі вже про це, як говорить сам автор.

Твір, незважаючи на свій поважний вік, усе ще актуальний і цікавий навіть сьогодні – і не лише для науковця, але й для пересічного читача. Тож вперше запрошуємо українського любителя мандрівок у часі до захоплюючої подорожі через усі віки шляхами відомих жінок – так, як провадив свого читача Джованні Боккаччо з Чертальдо ще у XIV столітті.

Павло Содомора

Про славних жінок

Присвята
Джованні Боккаччо з Чертальдо[1] Славній жінці Андреї Аціароліс[2] із Флоренції, графині Алтавільській

Зовсім недавно, чудесна пані, відсторонивши від себе інертний натовп та позбавившись всіляких інших турбот, я написав книжечку на похвалу всьому жіноцтву – радше на втіху друзям, аніж задля розваги широкого загалу. Згодом, розважаючи над тим, кому першому маю подати цю книжечку, аби не залишилася у мене без діла і щоб вона, спонукувана чиєюсь доброю волею, певніше йшла до народу, вирішив, що краще буде присвятити її не якомусь відомому чоловікові, а визначній жінці, оскільки в ній мовиться саме про жінок. Шукаючи достойнішу, спала мені на думку окраса Італії – блиск і слава не лише жіноцтва, але й видатна особа серед правителів: Йоанна, славетна королева Єрусалима і Сицилії.

Зваживши славу її роду та знаменитість предків, а також нещодавні заслуги, здобуті власним хоробрим духом, я перейнявся прагненням покласти цю смиренну та набожну працю перед престолом Її Величності. Але оскільки блиск її королівської слави величезний, а малесеньке полум’я моєї книжечки ледве жевріє, то, боячись, аби в сильному світлі воно зовсім не зблідло, я поволі змінив свій план і, відновивши мої дослідження, врешті повністю перевів своє прагнення від славної королеви на тебе – і цілком справедливо. Адже зважаючи на твій м’який та благородний характер, на твою виняткову чесність, яка є найбільшою окрасою жіноцтва, подумки згадую вишуканість мови, а також і щирість твоєї душі та силу розуму, яким ти значно перевершуєш все жіноцтво, я бачу, що те, чим природа обділила слабшу стать, тим Бог щедро наділив твоє серце та доповнив чудесними чеснотами, прагнучи підкреслити те, що позначає твоє ім’я, – адже «аndres» грецькою те саме, що латинською «муж»,[3] – і я вважаю, що ти достойна порівнюватися з найвизначнішими жінками.

Саме тому, оскільки для нашого часу ти є блискучим взірцем колишньої слави, про що свідчать багато чудових вчинків, прагну долучитися до побільшення твоєї правдиво заслуженої слави тим, що присвячу цю книжечку тобі, вважаючи, що вона додасть твоєму імені не менше слави у прийдешніх поколіннях, аніж доля зробила тебе славною завдяки графу Монтеодорізійському, твоєму колишньому, і графу