Дмитро Чобіт - Фарисеї, або Неоголошена війна Україні

Майже так само цей епізод описаний і в книзі про Ю.Тимошенко «Невиконане замовлення». Автор Р.Лоза описує цю зустріч у сільській хатині і наводить слова Юлії Володимирівни: «У цей момент я перестала бути підприємцем і стала політиком».

Треба сказати, що написано досить вдало з емоційної точки зору — просто бабусі по селах ридають, читаючи цю зворушливу сцену.

А тепер полишмо емоції та проаналізуймо ситуацію. Якщо на долівці хати іній, значить температура мінусова. А коли хата, за словами Ю.Тимошенко, «абсолютно без шибок у вікнах» (за Р.Лозою «вікна всі вибиті»), то й у хаті мусить бути мінусова температура — це підтверджує і факт інію на долівці. А тепер висновок: на морозі навіть у кожусі людина за ніч замерзне цілком, а боса бабуся і поготів. У цій художньо-емоційній сцені щось не так — або ще морозів не було, або вікна були цілі, або ще щось.

До речі, гра на емоціях виборця проходить червоною ниткою крізь усю книгу Р.Лози «Невиконане замовлення» — всі вони спрямовані на те, аби розчулити легковірного виборця. Ось ще два епізоди із книги Р. Лози, які Ю. Тимошенко активно використовує і під час теперішньої виборчої кампанії страшних страждань Юлії Тимошенко у дитинстві та молодості.

Епізод перший. Р.Лоза аби підкреслити бідність Ю.Тимошенко в дитинстві, наводить її слова: «Нам ні з чого було зробити занавіски на вікна, а без них було жахливо незатишно, і, здавалось, навіть холодно в кімнаті. І мама збирала «різні шматки і акуратно їх зшивала» [1].

На кого розрахований такий пасаж? У 60-х роках один метр ситцю чи полотна коштував 60 копійок і його спроможний був купити будь-хто.

Другий епізод стосується описаної сцени в гастрономі, яка мала місце на початку 80-х років, коли чоловік Юлії Володимирівни, купивши буханець хліба, не мав 10 копійок дочці Жені на склянку томатного соку і навіть через те ледь було не розплакався. [2]

Що тут сказати? 10 копійок якоїсь миті могло і не виявитись у кишені, але це ж не може бути характерним явищем, що свідчить про крайню скруту сина заступника голови райвиконкому!

Я докладно проаналізував лише одну телепередачу за участю Юлії Тимошенко, а скільки у ній виявилось неточностей, перекручень, небилиць, звичайного лицемірства. Наголошую — це побіжний аналіз лише однієї передачі! А скільки їх ллється з екранів телевізорів щодня! Хто їх аналізує? Хто зважує цю локшину, яку так нахабно розвішують на вуха легковірного виборця?

Неправда є тяжким гріхом. Неправда в устах політика — ще тяжчий гріх, бо від нього терпить народ. Його брехнею просто отруюють. Тому неправді в політиці потрібно давати відсіч, її необхідно викривати скрізь і завжди. Брехуни в політиці мають зникнути з життя українців. Саме брехня і лицемірство лежали в основі розколу помаранчевої команди, що й привело до зневіри та розчарувань значного числа українців. З огляду на важливість цієї проблеми варто хоча б коротко розповісти про невидимі загалу підводні течії та рифи у стані помаранчевої команди. І розпочати все з витоків.

Головною прикрістю, яка вразила все українське суспільство у післяпомаранчевий період, стало протистояння вчорашніх союзників і лідерів Помаранчевої революції — Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Про це протистояння українці дізналися одразу ж після тріумфальної перемоги над зловісним кучмівським режимом. Був час, коли наприкінці грудня, в першій половині січня Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко навіть не зустрічалися. Вперше вони разом з’явилися на людях у день інавгурації новообраного Президента України Віктора Ющенка 23 січня 2005 року. Що ж відбувалося у цей період і що стало причиною явного протистояння?

Про причину знали всі провідні політики, але про неї мало говорили публічно і зовсім не писали, тому широкі маси народу користувалися здебільшого чутками. А причина була єдина — нестримне бажання Юлії Тимошенко посісти посаду Прем’єр-міністра України. Саме через цю посаду все і почалося.

Свої виняткові права на зайняття поста Прем’єр-міністра України Юлія Володимирівна обґрунтовувала липневою 2004 року домовленістю з Віктором Ющенком. Саме тоді був укладений союз виборчого блоку партій «Наша Україна» Віктора Ющенка і партії «Батьківщина» на чолі із Ю.Тимошенко. От тоді Юлія Володимирівна зуміла домогтися від Віктора Андрійовича обіцянки, що коли його оберуть президентом, то він запропонує їй посаду прем’єра.

Ідея створення коаліції «Сила народу» належала Юлії Тимошенко, вона прагнула залучити до участі в ній і Соціалістичну партію України, однак О.Мороз рішуче відмовився. Тому угоду підписали у дворі штабу «Нашої України» Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко. Суть угоди зводилася до того, що «Наша Україна» і «Батьківщина» висувають і підтримують єдиного кандидата у Президенти України Віктора Ющенка. Взамін Юлія Тимошенко виторговувала для себе посаду прем’єра. Це робилося так неприховано і нав’язливо, що викликало хвилю обурення у таборі нашоукраїнців. Як можна ділити шкуру невбитого ведмедя? Чому заздалегідь обіцяти лише посаду прем’єра, чому не розподілити ще й посад віце-прем’єрів і міністрів? Збоку це виглядало смішно.

Із самого початку категоричну незгоду щодо завчасного розподілу посад висловили начальник виборчого штабу «Нашої України» Роман Безсмертний, заступники начальника штабу Петро Порошенко, Юрій Єхануров, голова Української Народної Партії Юрій Костенко, голова Народного Руху України Борис Тарасюк, заступник керівника фракції «Наша Україна» у Верховній Раді Микола Мартиненко та інші. Всі вони не погоджувалися на передчасний розподіл посад, бо вважали найголовнішим завданням — усунення зловісного режиму Кучми. Саме це і було визначальною метою коаліції.

Всі розуміли, що протистояти кандидату від тодішньої влади міг лише Віктор Ющенко. Тому заява Юлії Тимошенко про те, що вона відмовляється балотуватися на пост Президента України на користь В.Ющенка, виглядала непереконливо, а її домагання взамін за це отримати пост прем’єра викликали не лише посмішки, а й насмішки. Хтось із соратників В.Ющенка спересердя навіть сказав: «Коня кують, а