Ерік Ларсон - Постріл із глибин

Книга — найвищий пілотаж художньої майстерності.

BookPage

У своїй оповіді — бездоганній, як і сам лайнер, — Ларсон занурює нас в одну з найтрагічніших подій Першої світової. Різке нагадування про те, що таке війна у своїй найпростішій суті — боротьбі життя і смерті.

Publishers Weekly

Ларсону ще раз вдалося перетворити складні події на неймовірно цікаву історію. Сповнена пронизливих емоцій розповідь сподобається прихильникам військової та морської історії, а також читачам популярно-історичних творів.

Library Journal

Присвячую Крісові, Крістен, Лорен та Ерін

(а також Моллі та Ральфі, які не з нами, але не забуті)

У пошуку надзвичайних історій
(До читачів)

Загалом я дотримуюся стратегії читати жадібно та різноманітно між роботою над книгами, але вперше почав читати про «Лузитанію» з якоїсь дивної забаганки. Почав читати — і мене причарувало й нажахало те, про що я дізнався. Я думав, що знав усе про цей інцидент, але швидко зрозумів, як помилявся. Головне, що я побачив: серед усіх цих заплутаних подробиць — і часто навмисне заплутаних — ховається щось дуже просте й прекрасне: дуже цікава історія.

Хочу додати, як завжди, що ця книга — не художній твір. Усе, що я наводжу в лапках, — то цитати з мемуарів, листів, телеграм та інших історичних джерел. Я намагався так організувати всі ці життєві — ба навіть романтичні — фрагменти, щоб читач міг відчути ті часи (хоча, можливо, деяким читачам захочеться пропустити подробиці розтинів тіл, наведені ближче до кінця книги).

У будь-якому разі пропоную вам сагу про «Лузитанію» та безліч сил, як великих, так і до болю малих, що зійшлися одного травневого дня 1915 року й призвели до трагедії монументальних масштабів; сил, чия справжня природа та наслідки довго залишалися прихованими в мороку історії.

Ерік Ларсон

Сіетл

Декілька слів про час

Щоб не плутати читачів і не плутатися самому, я перевів німецьку субмарину на час за Гринвічем. Наприклад, у військовому журналі капітан-лейтенанта Вальтера Швіґера зазначено 15:00, а я вказую 14:00.

Щодо Адміралтейства Британії

Важливо пам’ятати, що Адміралтейство очолював Перший Лорд; його заступником був Перший Морський Лорд, який опікувався повсякденними справами флоту.

Капітани завжди мають пам’ятати, що, хоча вони й повинні здійснити плавання якомога швидше, вони не можуть наражати корабель на будь-який ризик, що може призвести до катастрофи. Безпека життів і вантажу має завжди лишатися їхнім пріоритетом, яким вони керуються, коли приймають будь-які рішення, — і ані прагнення дістатися до місця призначення швидше, ані бажання збільшити швидкість не можуть слугувати виправданням ризику.

«Правила роботи в компанії» Пароплавна компанія «Кунард», березень 1913 року

Пріоритет — безпека субмарини.

Адмірал Райнгард Шеер «Німецький флот відкритого моря у Світовій війні», 1919 рік
Слово капітана

Уночі 6 травня 1915 року, коли корабель наближався до берегів Ірландії, капітан Вільям Томас Тьорнер залишив місток і спустився у вітальню першого класу, де відбувався концерт і талант-шоу пасажирів, звичний для пароплавів «Кунард» захід. Кімната була великою й теплою, стіни обшиті червоним деревом, підлога встелена зеленими та жовтими килимами. Тут були два 14-футові каміни коло передньої та задньої стін. Зазвичай Тьорнер не відвідував таких вечірок на борту корабля — соціальна частина капітанських обов’язків була для нього тягарем, — але того вечора в нього були новини.

У кімнаті панувала напруга, незважаючи на співи, музику та не дуже вправні фокуси. Коли під час перерви наперед вийшов капітан, напруга стала ще більш відчутною. Його присутність стала для пасажирів підтвердженням тих страхів, що переслідували їх від самого початку подорожі з Нью-Йорка. Так поява священика псує всю життєрадісність медсестри.

Проте Тьорнер мав протилежні наміри — заспокоїти пасажирів. Його зовнішність допомагала в цьому. Він був схожий на банківський сейф і втілював собою спокійну силу. Блакитні очі, добра усмішка, сивувате волосся — йому було 58 років — відображували мудрість, досвід, як і його статус капітана лайнера компанії «Кунард». Він командував «Лузитанією» вже втретє — згідно з принципами переведення капітанів з корабля на корабель, яких дотримувались у компанії, — але вперше у воєнний час.

Тьорнер повідомив присутніх, що наступного дня, у п’ятницю, 7 травня, корабель увійде у води коло південного узбережжя Ірландії, тобто в зону військових дій, окреслену Німеччиною. Новиною ні для кого це не стало. Уранці перед відплиттям лайнера з Нью-Йорка на сторінках газет з’явилось оголошення від посольства Німеччини у Вашингтоні. Воно нагадувало читачам про існування зони військових дій та застерігало, що «судна під прапором Великої Британії або її союзників можуть бути знищені»[1] і що пасажири на таких кораблях пливуть «на свій ризик». Хоча в попередженні не йшлося про якісь певні кораблі, але всі зрозуміли це як указівку на корабель Тьорнера, «Лузитанію», — принаймні одна газета, New York World, помістила це попередження поряд із рекламою корабля компанії «Кунард». Відтоді всі пасажири «думали про субмарини, бачили їх в уяві та уві сні, навіть їли з думками про них»