Олег Бакулін - Все буде добре

застелене бордовим килимком. Протилежну стіну підпирала широка лакована шафа: зі скляних дверцят визирали біло-голубі тарілки й кришталеві чарки. Навпроти вікна стояв лакований стіл, застелений білою скатертиною та цератою[5] зверху.

Хлопець задоволено потягнувся. У селі виявилося не так погано. Можна буде спати досхочу, не чистити зуби та читати. А як доведеться щось допомогти – що ж, допоможе. Хлопець потягнув блискавку на ранці й витягнув «Пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна». От зараз почитає трохи – ще краще стане. За прочиненим вікном щебетали птахи, глухо валували сусідські пси, шумів кам’янистий потічок. Природна колискова змусила хлопця вмоститись зручніше й заплющити очі. Лише на хвильку.

3

Сашко прокинувся від голосного пронизливого звуку. Надворі панувала густа темрява, голова гуділа, на правій щоці відбився червоний слід подушки. Хлопець підхопився: серце важко гупало в грудях. За кілька хвилин пам’ять наздогнала події вчорашнього дня – він заспокоївся та присів на край ліжка. Для того щоб знову підскочити від невідомого звуку десь на вулиці.

– Що це? – пробурмотів, мимоволі мнучи краєчок ковдри в руках.

Сашко ніколи не був боягузом. Він сам частенько розповідав страшні історії в колі друзів, підсміюючись, коли слухачі тіпались від будь-якого стороннього шуму. Однак зараз йому було не до сміху.

Звук пролунав знову, але цього разу Сашко був до нього готовий. Наче скрик, не пронизливий – швидше огидний. І десь там, далеко, за кілька будинків. Цікаво, воно може добратися сюди? А наступної миті рипнула підлога в сусідній кімнаті. Хлопця наче вітром здуло під ковдру. Міцно стискаючи в руках книгу, як зброю, Сашко вистромив носа з-під ковдри й утупився в темряву. Ось рипнула підлога десь за стінкою, слідом дзенькнуло щось металеве, а далі бліде світло, миготливе та неприродне, почало пробиватися крізь шпарину під дверима. Усе ближче й ближче.

У голові одразу промайнула історія, що колись розповідав рудий Ілля із сусіднього двору. Про Писарчуків – родину, з якою дружив батько. Одного дня мама, тато і двоє дітей просто зникли, залишивши розчахнуті двері й розкидані речі. Ілля казав, що їх викрали інопланетяни, про яких він читав у журналі. Начебто сусіди чули шум і бачили миготливе світло, а зранку Писарчуків уже не було. Сашко тоді підняв хлопця на сміх: Ілля був іще тим фантазером. Однак коли сам спробував розпитати батька, той раптом посерйознішав і наказав більше ніколи не зачіпати цієї теми.

Спогад стрілою увірвався в запалений мозок: хлопець уявив, як триногі істоти забирають його у свій корабель, що нагадував тарілку з-під борщу, і вони летять на планету, де всі мають щупальці – принаймні так писали в журналі. Далі в голові виник образ батька, серйозного й відстороненого, а ще – засмученої мами, яка більше ніколи не годуватиме його вівсянкою по суботах. Зрадлива сльоза побігла щокою. Сашко міцніше вхопився за книгу. Він так просто не здасться! Він нікуди не полетить!

Підлога рипнула гучніше, і двері з протяжним стогоном прочинились. Увесь Сашків запал кудись щез, і хлопець перелякано замружився.

– От же ж лиха година! – почулося з порогу, і малий підняв голову.

– Сашку? А ти чого не спиш? – здивовано запитала бабуся. І сама собі відповіла: – Це я тебе розбудила? Пробач старій. Геть забула, що залишила в цій кімнаті гроші. Треба сусідці за молоко віддати, – баба Ганя усміхнулась.

У світлі гасової лампи, яку тримала жінка, її обличчя мало неприродно блідий вигляд. Наступної миті в коридорі загуркотіло щось металеве, і Сашко знову здригнувся.

– Бровко, ану лишися того відра! От ти зараз у мене отримаєш! – розсердилася бабуся і вийшла з кімнати.

«Пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна» впали на підлогу, а хлопець закутався в ковдру й не стулив очей до самого ранку.

4

За ніч Сашко встиг добре обдумати ситуацію та пройти всі стадії прийняття невідворотного. Батьки вирішили його позбутися? То й нехай! Вони ще пошкодують про свій дурний учинок, будуть сумувати й плакати за ним. А він лише сміятиметься їм у відповідь. У Бистриці буде ще краще, аніж удома. Бабця йому дуже рада, тож зробить усе заради внука. Хоч це й село, але тут точно знайдуться нові друзі, а ще – нові пригоди й незвідані місця. Адже, якщо відкинути упередження, Бистриця знаходилась за багато кілометрів від його домівки. Це наче нова країна – ні, навіть планета, яку можна вивчати й підкорювати. А значить, нудно точно не буде.

– Тобі, Сашку, доручається надважлива місія – дослідити нову територію! – урочисто прошепотів собі малий.

І сказане йому шалено сподобалося. Зрештою, у Львові в нього було багато друзів, він хлопець веселий і комунікабельний (так говорила про нього класна керівничка), тож тут проблем із новими знайомствами точно не буде! Допоможе бабусі – заслужить її повагу. А потім – батьки самі проситимуть його повернутися, і він ще добре подумає, чи потрібні йому ті зрадники! Хлопець до ранку крутився на перині, уявляючи, як мама з татом наввипередки вмовляють його повернутись додому, а він відмовляє їм із високо піднятою головою.

5

У Бистриці сонце вставало раніше, ніж у рідному Львові, та завзято будило місцевих до роботи. Сашко вийшов із хати й солодко потягнувся. На подвір’ї брунатні кури заклопотано порпалися в землі під чуйним керівництвом червоночубого білого півня. Просто біля хати розкошував крислатий горіх, майже торкаючись землі нижніми гілками. Праворуч, за парканом, височіли яскраво-зелені стовбури кукурудзи, яка тільки-но пустила волохаті кінчики, рівні рядочки буряків, пахучого кропу, петрушки та мереживні хвостики моркви. Грядки з картоплею захопив липучий будяк, і тепер важко було розібрати, де корисний овоч, а де – шкідник. Попід парканом, зацікавлено визираючи до сусідів, розсипалися колючі кущі малини. Сашко не втримався від спокуси та зірвав