Сергій Батурін - Вакансія для диктатора

— А ходімо-но, доню, в цирк!

А там все було, як у дитинстві: клеїли дурня клоуни, стрибали крізь вогонь тигри, дивували ілюзіоністи, літали під банею повітряні гімнасти! Вона сміялася й раділа, наче знову стала дитиною, а назавтра шокувала головного тренера збірної, повідомивши, що йде з великого спорту, й ректора інституту фізкультури, забравши документи для переводу до естрадно-циркового училища.

Газети й тусняк покрутили було пальцями біля скроні, але за кілька років заговорили про неї знов. А як не говорити: це ж сама Неллі Муратова, володар золотої медалі міжнародного конкурсу артистів цирку в Парижі, призу «Золотий слон» міжнародного конкурсу артистів цирку в Москві та срібної медалі з міжнародного фестивалю в Латино! Зірка вітчизняного цирку, котру запрошують для виступів найпрестижніші арени світу. А втім, був ще один, більш вагомий привід.

Її теперішній звернув на неї увагу, коли на урядовій церемонії вручав їй посвідчення заслуженого артиста. Наступного дня він сам зателефонував, запропонував зустрітися. Неллі одразу зрозуміла, чого він хоче. А чому б ні, подумала вона. Вільна ж. Після всього на кохання їй не спромогтися, а тут така людина... Ви, суки тусовочні, хотіли бачити мене коханкою? Гаразд, побачите, але коханкою того, до кого вам і наблизитися жодної змоги нема! Подумала так і дала згоду на побачення. І ось уже дев’ять років вони разом.

Він пішов на фінал, мокрий від поту й розгарячілий, а Неллі — таке траплялося, хоч і нечасто, відчула приємність і заходилася щиро допомагати йому. Мужчина завершив саме так, як вона й передбачала, впав на неї на мить, захеканий, і задоволено відвалився вбік на подушки. Отакої, як завжди, а їй тепер, коли він засне, у ванній кімнаті самотужки справу до завершення доводити... Хоч би раз про неї подумав.

Та чоловік спати не влігся, а потягнувся за телевізійним пультом і ввімкнув здоровенну, на всю стіну, плазму. На екрані з’явився добре відомий ведучий Дмитрій Сбітнєв. Зі скорбним лицем він повідомив:

— Сьогодні близько опівдні за московським часом під час робочого візиту до Верхоярська на місцевому механічному заводі невідомою особою здійснено замах на президента нашої держави Романа Романовича Погодіна. Президента було поранено трьома пострілами: в голову, шию та живіт. Дорогою до лікарні у кареті швидкої допомоги президент Погодін помер. Нападника вбито на місці злочину охороною президента. Під час перестрілки зі зловмисником постраждали дві цивільні особи, що брали участь у зустрічі з президентом. Правоохоронні органи ведуть слідство.

Потім пішов короткий ролик з репортажем: біля цехів заводу Роман Погодін бесідує з робітниками; з натовпу вихоплюється вбивця з пістолетом, гримлять постріли, камера стрибає так, що нічого не розгледиш, президента несуть до швидкої, що як на те трапляється на заводі, авто з сиреною виїздить з кадру. На екрані знову з’являється Сбітнєв:

— На місці подій працює наш спеціальний кореспондент зі знімальною групою, ми ознайомимо вас з новою інформацією у найближчих випусках новин на нашому каналі.

— Що за маячня? — роздратовано вигукнув мужчина в ліжку, вистрибнув з постелі й голяка прожогом кинувся до оздобленої державним гербом «вертушки», що стояла біля екрану на тумбочці, й різким рухом зняв слухавку.

— Що за маячня? — повторив він уже сердито, бо трубка мертво мовчала.

У двері різко постукали, не очікуючи дозволу, до спальні стрімко зайшов офіцер охорони у званні капітана, побачив, що телевізор працює, і сказав:

— А, ви вже бачили. Тим легше. Мене прислав полковник Ванін. Вам, ваша високоповажносте, треба забиратися звідси, себто з об’єкту, й що швидше, то краще.

— З якого це дива? — сторопів той, кого назвали високоповажністю.

— Бо у вас в запасі вкрай мало часу, не знаю, чи взагалі є. Якщо вони вбили його, — охоронець кивнув на екран, — і показали це на весь світ, то неодмінно негайно прийдуть і до вас. Ви ж самі це прекрасно розумієте й на їхньому місці зробили би точнісінько так, як вони.

Немолодому голому чоловікові, що стояв з глухонімою трубкою в руці, це було не тільки зрозуміло — очевидно.

— І що мені тепер робити? — спитав він чи то в офіцера, чи то в самого себе.

— Негайно залишити місце, де вам може загрожувати небезпека, усе решта — потім, — упевнено заявив охоронець і підгонив. — Вдягайтеся, ваша високоповажносте, якомога швидше, і ви, пані Муратова, теж: я виведу вас з території. Я почекаю за дверима, але нагадую: баритися не варто! Мобільними раджу не користуватися і взагалі їх вимкнути. З собою візьміть лише найнеобхідніше.

— А ви поки викличте до мене відповідального офіцера з валізкою.

Валізка була не проста, ядерна.

Взагалі-то валізка є портативним абонентським терміналом автоматизованої системи управління стратегічними ядерними силами. І вона не одна, їх три: у президента, у міністра оборони й у начальника Генерального штаба. І систему буде запущено тільки в тому разі, якщо команда надійде хоча би від двох валізок. Звісно, така річ знаходиться у розпорядженні безпосередньо уповноваженого державного діяча, але не може ж він повсякчас: під час офіційних та робочих візитів, на прийняттях, на офіційних обідах, на самітах, на полюваннях, у ліжку з жінкою, на посиденьках з найближчими споборниками й молодими споборницями в лазні — завжди, не знімаючи кайданки з руки, тягати за собою чималу валізку. Тож щоби носити її за посадовцем, а виглядає вона як звичайний кейс-дипломат, існують спеціальні офіцери, вдягнені чомусь