Пауль Маар - Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу

в п'ятницю мене відпустять з роботи. Отоді в суботу завітає Суботик!
— А, то он воно як! — спалахнув пан Вівторакус. — Я тобі потрібен, тільки щоб прийшов якийсь Суботик! Я — лише нікчемний засіб для досягнення великої мети! А я щораз торочу всім моїм звіряткам, як то мене любить мій давній шкільний друзяка Пляшкер! Щотижня запрошує в гостину! Та чи так то вже він мене вірно любить? Ні, де там! Я йому потрібен лише на те, щоб до нього повернувся якийсь там Суботик! То ось що я тепер тобі скажу, давній друзяко! Сьогодні я в тебе побував востаннє! На все добре! З цими словами він сховав мишу в картонну коробку, закрив її, підвівся й кинувся збирати все своє добро.
— На Бога, Вівторакусе, ти помиляєшся! — скрикнув пан Пляшкер. — Звісно ж, я тебе щиро люблю й завжди радий вітати в себе. Тільки ось... хіба тобі важко навідувати мене у вівторок?
Розумієш, тоді я за одним заходом ніби вбиваю двох зайців...
— Убиваєш двох неповинних зайців! Ти, нищителю звіряток! — обурено урвав його мову пан Вівторакус. — Ходімо звідси, пане Кулесе! Гайда, Анді! Геть з цього... з цієї кімнати? Авжеж, геть!
Поки він і вас не повбивав, як тих бідолашних зайців!..
І, схопивши картонну коробку, клітку з хомячком та клітку з папугою, обурено попростував геть з кімнати.
Пан Пляшкер якусь мить безпорадно дивився йому вслід, тоді вхопив велику валізу і, крекчучи, поволікся з нею навздогін панові Вівторакусу, що, сповнений мовчазного обурення, виступав попереду.
— Вівторакусе, голубе мій, може б, ти таки трохи обміркувався? — умовляв пан Пляшкер. — Усе це — чистісіньке непорозуміння. Я, дурний віслюк. ..
— Еге ж, звісно, віслюк у тебе дурний! Ти чув це, пане Кулесе? Авжеж, ми всі це чули! — не зупиняючись, сердито бубонів пан Вівторакус.
— Та я ж просто хотів сказати, що я повівся як тупоголова свиня з...
— Атож, і свині у тебе тупоголові. Ти чув це, пане Кулесе? Авжеж, ми всі це чули! Зараз він заявить, що папуги некультурні!
Пан Кулес прийняв таке звинувачення мовчки й тільки зириЬ з клітки, трохи повернувши голову набік.
Пан Вівторакус безмовно вмостив своїх звірят біля себе на передньому сидінні машини, без жодного слова подяки взяв із рук у пана Пляшкера важку валізу, захряснув дверцята й помчав геть.
Смутний та невеселий повернувся пан Пляшкер до будинку. Коли він минав кімнату пані Моркван, господиня вистромила з дверей голову й сказала:
— Цей візит, певно, увійде до книги рекордів Гіннесса.
Пан Пляшкер безтямно втупився в неї поглядом.
— Це ж як? — запитав він.
— Бо це був найкоротший візит у світі. В кімнату — і з кімнати! Я собі гадаю: а чого ж це ваш пан Вівторакус дозволив вам затягти сюди валізу, якщо не збирався у вас навіть трохи погостювати?
— Я й сам про це подумав, — відповів пан Пляшкер, уперше за дуже довгий час висловивши однакову з пані Моркван думку.
Він подався до своєї кімнати, сів за стіл і почав напружено думати. Хоча пан Вівторакус так раптово пішов собі, але ж він тут був! Отже, тиждень поки що не поламався: у неділю сяяло сонце, понеділок настав по неділі, у вівторок завітав пан
Вівторакус. Три умови виконано. На жаль, завтра з роботи не відпустять, бо завтра не святковий день. На службу доведеться йти. Зате ж завтрашня середа неодмінно буде серед тижня! Як усяка інша. Тобто виконано й цю умову. А вільний день
у п'ятницю? Та це можна буде влаштувати, трохи побалакавши з начальником. А якщо той його не відпустить, то він самовільно зостанеться дома, й край! Єдине, чому пан Пляшкер неспроможний був зарадити, — це накликати грому в четвер.
Грому доводилося сподіватися з небес. А грім у цей четвер був необхідний пану Пляшкерові, як повітря! На тому тижні Вівторакус у вівторок не приїде, це напевно.
Отже, нинішній тиждень був для пана Пляшкера останньою надією.
Але невже-таки ніяким чином не можна вплинути на погоду? Аж раптом йому блиснула рятівна думка!
— Так, — уголос сказав сам собі пан Пляшкер. — Це може спрацювати. У всякому разі, треба спробувати!
У середу не сталося нічого особливого. Пан Пляшкер, як завжди, вчасно прийшов на роботу й так само вчасно повернувся додому. Поводився він тихо-мирно, цілий вечір не виходив із кімнати й не вітав у себе ніяких гостей. Пані Моркван дуже з того тішилася.
Зате в четвер у неї виявилось куди менше причин тішитися. По обіді у двері будинку подзвонили. За хвилину пані Моркван вистромила голову надвір. Перед входом стояло двоє незнайомих чоловіків у спецівках з великим бляшаним аркушем у руках.
— Ви — пані Пляшкер? — запитав один, вищий.
— Нахабство! — обурилася пані Моркван. — Я не одружена. А якби навіть була одружена, то вже аж ніяк не з цим ляшкером. Крім того, він і сам нежонатий, отож ніякої пані Пляшкер немає в природі.
— Принаймні, здається, він саме тут мешкає, цей пан Пляшкер, — озвався нижчий чоловік. — То де його кімната?
— Отам, навпроти кухні. А вам це навіщо?
Замість відповіді, чоловіки підняли бляшаний аркуш, протиснулися з ним повз пані Моркван і рушили прямісінько до кімнати пана Пляшкера.
Розхвильована пані Моркван подалася слідком за ними.
— Що він збирається з оцим робити? Він справді щось отаке замовив? — торохтіла вона. — Мені він нічогісінько не сказав про свій намір!
Чоловіки поставили бляшаний аркуш у кімнаті пана Пляшкера й пішли собі, лишивши безпорадну пані Моркван наодинці з несподіваним замовленням пана Пляшкера. Вона оглянула принесене з усіх боків і, хитаючи головою, промурмотіла:
— Ні, це не діло! Врешті-решт, коли ти збираєшся замовляти в моє помешкання отаке бляшане одоробло, треба спершу запитати в мене дозволу!
Тієї миті знов зайшли ті двоє чоловіків і принесли ще один бляшаний аркуш, трохи менший від першого.
— Оце так! Ви знов один принесли? — злякано пролебеділа пані Моркван.
— Ні, — скупо відповіли чоловіки й поставили другий аркуш біля першого.
— Як? Таж ви щойно один внесли! — помітно сторопіла пані Моркван.
— Ми не знов один принесли, ми принесли два бляшані аркуші, — уточнив вищий чоловік. Потім вони знову зникли й за мить внесли до кімнати третій бляшаний аркуш.
— Що він збирається з ними робити? — жахнулася пані Моркван.
Вищий чоловік засміявся.
— Може, оббиватиме ними стіну замість шпалер, — припустив він. — А можливо, йому треба спекти три чималі пироги.
— Та, може, він просто збирає колекцію бляшаних аркушів, — сказав нижчий. — Так чи