Михайло Павлович Загребельний - Богдан Ступка

“чорного”, службового входу, де для них усе є!» Мама сердиться: «Досить мені одного артиста. Двох не витримаю. От якби пішов на завод інженером. Чи в торгівлю. Чи в медицину». Син підхоплює: «Краще відразу на ковбасну фабрику. Без шматка ковбаси не повертатимуся додому».

Відступає тактично, як ахейці перед троянцями в кінці «Іліади». Подає документи на вступ до хімічного факультету Політехнічного інституту і провалює іспити. Потім працює в Астрономічній обсерваторії при Львівському університеті, на вулиці Ломоносова, лаборантом. Робить обчислювання за змінними зірками. Професор з обсерваторії обіцяє, що зробить з нього професіонала. Вчиться фотографувати зірки. Витримка кадру становить 30–45 хвилин. За ніч таких знімків буває три-чотири. Обов’язок лаборанта – повільно розвертати телескоп. Адже зірка не стоїть на місці: «Пам’ятаю, йдемо ми з друзями на дискотеку, я знайомлюся з дівчиною, танцюю, дивлюся на годинник – мені вже час знімати зірки. Виходжу на вулицю, а сам молюся: хоч би там було хмарно».

Їх відвідує академік АН СРСР, президент Академії наук Вірменської РСР Віктор Амбарцумян. Світове світило з-поміж астрономів. Почався симпозіум. Лаборант обурюється: «Чим вони тут займаються? Уже все знайдено!» Набирається нахабства і ділиться збентеженням з Амбарцумяном. Той усміхається: «Юначе, знаєте, в чому відмінність людини від свині? У тому, що людина іноді підводить голову та спостерігає за зоряним небом!»

Аж ось дізнається про набір на перший курс щойно заснованої студії при театрі Заньковецької. Сильвестр Ступка особисто знайомий з директором театру і щиро просить: «Женіть мого синочка в шию!» Але директор умиває руки. Набір провадить сам Тягно, учень Леся Курбаса. Ним не покомандуєш! і ось Ступка переможно, мов троянський кінь, рушає на своє місце в історії української культури. Для вступних іспитів готується декламувати вірші та байки. Вчить монолог принца Данського. Це завдає йому чималого клопоту. Українського перекладу не знаходить і доводиться брати російський текст. А російською хлопець говорить дуже погано. іспит починає з байки. екзаменатори, щойно він почав, розсміялися. Потім скоромовкою виголошує роздуми Гамлета. його монолог уривають: «Досить! Тепер заспівайте!» Затягує басом: «Взяв би я бандуру…» У приймальній комісії скривилися й запропонували: «Затанцюйте!» Ось тут абітурієнт – король! Як ушкварить рок-н-рол а-ля Елвіс Преслі! Та вердикту екзаменаторів не почув: «Мене виставили за двері, порадилися, потім покликали – і дали зіграти етюд. Я повертаюся з армії, відслуживши три роки, а моя дівчина – з іншим хлопцем. Я її бачу, а його обличчя не бачу, бо він стоїть до мене спиною. У мене напад ревнощів, я не витримую, вбиваю його, він падає – і тоді я бачу, що це мій рідний брат. Ось такий етюд треба було грати одному, без партнерів. Я не пам’ятаю, чим я там його вдарив, тому що був у сомнамбулічному стані. Коли я побачив, що це мій брат і він мертвий, у мене покотилася сльоза. і от завдяки цій сльозі мені й сказали: “Приходьте завтра на заняття”. Ось так я став актором».

Чи хотілося йому стати, як зараз кажуть, публічною людиною, здобути популярність? Авжеж: «Артист для того й працює, аби її мати, щоб його впізнавали, любили. Я хотів цього досягти, пам’ятаю, коли вчився в студії, наш артист Володимир Аркушенко сказав мені: піди подивися фільм «шлях до вищого світу», там актор дуже на тебе схожий. Я ходив у кінотеатр тричі на день, виходив із залу перший і стояв у фойє в надії, що люди помітять нашу подібність, а всі проходили повз, ніхто на мене уваги не звертав. Ну, пацан був ще, але вже тоді відчував оте нестримне бажання слави, популярності, й потім на сцені і в кіно домагався цього визнання… Завжди прагну уникати вже відомого в собі, боюся визначення «актор однієї ролі», перевтілення для мене – найвищий пілотаж, цього мене вчив у Львові Борис Хомич Тягно. Складна штука – перевтілення, потрібно все в собі міняти, це як у прокрустове ложе щоразу заганяєш себе, але ж коли вдається, то перемога».

Богдан, паралельно з театральними студіями, стає завсідником джазових концертів. Сам стає джазменом. його групу називають «Хома енд Оклахома», бо один із музикантів – ігор Хома. Грати ансамблю Ступки дозволяли виключно в польській школі. Знущаються начальнички: «Отам нехай джазують – то польська школа!» Роль Богдана в «Хомі» полягає в конферансі та виконанні пантомім як ілюстрацій до музики. Зображав піжона на побаченні. Або чоловіка, який замість дружини лишається на господарстві з малою дитиною. Конферанс веде мовою львівської вулиці: «Прошу-перепрошую, дороге панство».

Якось із подругою у львівському Будинку актора затанцює рок-н-рол. Тоді один поважний радянський артист вискочив і заволав: «Прекратіть ето безобразіє!» За це мало не виганяють зі студії. Стилягу висміяли в сатиричній стінгазеті. Он який мудрагель: поки радянські люди під керівництвом партії та уряду вирішують, як збудувати комунізм за двадцять років, а то й швидше, він перешиває дідові штани, звузивши їх донизу. На голові набріолінює зачіску «кок». Богдан та інші стиляги з метою конспірації збираються, коли засутеніє. Традиційно тусовка починається на вулиці Академічній. Далі вигадують щось прикольне. Наприклад, десятків зо три піжонів зупиняються біля першого-ліпшого будинку. Задирають догори «коки» та вказують пальцями на поверх, скажімо п’ятий. Ніби там щось таке діється!.. Перехожі, як один, спиняються і довго та нудно не можуть второпати, а що ж там таке?…

Коли виповниться сімдесят літ, відзначить народини концертом на сцені театру Франка. Почне його народний артист України так: «Добрий вечір, пані та панове! Леді і джентльмени! Дами і громада! Я вдячний, що ви прийшли на концерт номер сімдесят, я ж бо творче життя починав із джазу». Стоїть невеликий джаз-оркестр під керівництвом Олексія Когана, представника України в Європейській джазовій федерації. Збоку, в кріслі, біля ударної установки, сидить ювіляр. У чорній розстебнутій сорочці. Темно-синьому костюмі. Розповідає про музичні посиденьки на вулиці Керамічній: «Ми були стилягами… Нас ганили… Мовляв, “сегодня он играет джаз, а завтра родину продаст”».

31 серпня 2012 року в Рівному український джазмен Майк Кауфман-Портніков презентує свій проект, який присвячує пам’яті Богдана Сильвестровича. Кіноцентр «ера». На екрані – шедеври Чарлі Чапліна «Нові часи» та «Вогні великого міста». Музичний супровід на електрофортепіано Кауфмана-Портнікова. Свій проект називає «Весь