Харпер Лі - Убити пересмішника

У будинку жив злий дух. Так казали люди, але ми з Джемом ніколи його не бачили. Вночі, коли місяць не світить, він нібито виходить і заглядає до людей у вікна. Якщо, буває, в холодну ніч у кого примерзнуть азалії, то це тому, що він дихнув на них. Яка б прикра подія не трапилася в Мейкомбі, це була його робота. Якось на місто посипалися одна за одною сумні і зловісні пригоди: люди знаходили своїх курей, котів, собак понівеченими, і хоча злочинцем, виявилося, був несамовитий Едді, який зрештою втопився в Баркеровій заводі, проте люди скоса поглядали на подвір'я Редлі — не так легко позбутися першої підозри. Жоден негр не наважувався пройти поночі повз двір Редлі — неодмінно перейде на другий бік і почне насвистувати для хоробрості. Подвір'я Мейкомбської школи межувало з садибою Редлі. Біля курятника Редлі росли високі пеканові дерева, горіхи з яких падали на шкільне подвір'я, але ніхто до них не торкався: усі вважали, що горіхи Редлі отруйні. А якщо бейсбольний м'яч перелітав за паркан до Редлі, ніхто про нього більше й не згадував — м'яч зникав назавжди.

Сумної слави зажив цей будинок ще задовго до того, як ми з Джемом народилися. Сім'я Редлі, перед якою були гостинно відчинені всі двері міста, трималася замкнуто. Такий гріх у Мейкомбі нікому не прощали. Редлі не ходили до церкви, молилися вдома, а в Мейкомбі тільки й розваг, що церква. Місіс Редлі рідко виходила з двору, щоб випити у товаристві сусідок чашку кави, а щоб відвідати місіонерське товариство, про це годі було й думати. Містер Редлі вирушав у місто щодня о пів на дванадцяту і о дванадцятій повертався, інколи з загорнутим у рудуватий папір пакунком, по якому сусіди визначали, що містер Редлі був у бакалійній крамниці. Я так і не зрозуміла, як старий Редлі заробляв собі на прожиття; Джем казав, що він «купує бавовну» (ввічливий зворот замість «байдикує»), але ж містер Редлі з дружиною і двома синами жили тут з давніх-давен.

У неділю віконниці та двері в домі Редлі були завжди зачинені,— явище теж незвичайне для Мейкомба: двері тут зачиняють лише в холод або коли хто захворіє. Неділя — день, коли люди ходять тут одне до одного: жінки — в корсетах, чоловіки — в піджаках, діти — в черевиках. Ніхто не пам'ятає, щоб хтось із сусідів піднявся колись у неділю на ґанок до Редлі і гукнув: «Моє шанування!» Двері у них були не засклені. Якось я запитала у Аттікуса, чи завжди у них так було, і він сказав, що колись і в них двері були засклені, але ще до того, як я народилася.

Розповідали, що коли молодший Редлі був підлітком, вія знайшов собі друзів серед Канінгемів із Старого Сарема — численного і загадкового племені, що мешкало в північній частині округу, і в Мейкомбі вперше за всю його історію появилося щось схоже на розбійницьку ватагу. І хоча накоїли вони не дуже багато лихого, цього було досить, щоб про них заговорило все місто, їх намагалися вгамувати священики трьох церков; а тим часом вони тинялися біля перукарні, у неділю їздили автобусом до Ебботсвіла в кіно, ходили на танці до готелю «Крапля роси і пристановище рибалки» — готелю на набережній, навіть пробували пити віскі. І в Мейкомбі не знайшлося нікого, хто б наважився сказати містерові Редлі, що його син водиться з сумнівною компанією.

Одного вечора хлопці неабияк розійшлися: позичили у когось старенький автомобіль, об'їхали задом наперед площу, а коли містер Коннер, шанований церковний староста, намагався їх затримати, вони замкнули його у флігелі для присяжних у будинку суду. Жителі міста вирішили, що довше цього терпіти не можна. Містер Коннер заявив, що впізнав усіх і що він сповнений рішучості довести справу до кінця. Хлопці стали перед судом — їх звинувачували у хуліганстві, порушенні спокою, образі дією, лихослів'ї в присутності жінок. Суддя запитав містера Коннера, як розуміти останнє звинувачення. Містер Коннер сказав, ніби хулігани так голосно лаялися, що їх, напевно, чули всі жінки міста. Суддя вирішив віддати хлопчаків у виробничу школу, куди інколи посилали підлітків, щоб вони мали там шматок хліба і притулок: це була не тюрма, і нічого ганебного в тому не було. Але містер Редлі був іншої думки. Якщо суддя звільнить Артура, містер Редлі подбає, щоб хлопець більше нікого не турбував. Суддя знав, що містер Редлі вміє дотримувати слова, й тому охоче звільнив його сина.

Інші хлопці пішли до виробничої школа і згодом здобули найкращу середню освіту, яку можна здобути в межах штату Алабама. Один з них навіть закінчив вищу технічну школу в Оберні. Двері дому Редлі були зачинені і в будні, і в неділю. П'ятнадцять років ніхто не бачив сина містера Редлі.

Нарешті настав день — Джем його трохи пам'ятає,— коли заговорили про Страхолюда Редлі — хтось його чув, хтось бачив. Джем казав, що Аттікус не любив розповідати про Редлі, і коли Джем, бувало, щось питав про них, той звичайно відповідав: знай свої справи, а Редлі хай займаються своїми; зрештою, вони мають на це право. Але після того випадку Аттікус похитав головою і сказав: «Гм-гм».

Про всякі новини Джем здебільшого дізнавався від міс Стефані Крофорд, сварливої сусідки, яка запевняла, що все знає. Міс Стефані розповіла, як одного разу Страхолюд сидів у вітальні, вирізав якісь замітки з «Мейкомб трібюн» і наклеював їх в альбом. В цей час до кімнати зайшов батько. Коли містер Редлі проходив мимо, син проштрикнув йому ножицями ногу, витер з них кров об штани і продовжував свою роботу.

Місіс Редлі вибігла на вулицю і почала кричати, що Артур їх усіх повбиває, та коли приїхав шериф, Страхолюд сидів у вітальні, щось вирізаючи з «Трібюн». На той час йому було тридцять три роки.

Міс Стефані казала, що коли старому Редлі запропонували віддати сина на деякий час в Таскалузу на лікування, він відповів, що жоден Редлі не був і не буде в будинку для божевільних. Страхолюд не божевільний, просто він іноді буває збуджений, та й годі. Потримати його трохи під замком, звісно, можна, але вини за ним немає ніякої — він не злочинець. Шериф не наважився посадити Страхолюда у тюрму разом з неграми, і його замкнули у підвалі будинку суду.

Джем уже не пам'ятає, як Страхолюда знову забрали з підвалу додому. Міс Стефані казала, що хтось із членів муніципалітету порадив містерові Редлі узяти сина