Дарунок Корній - Зворотний бік темряви

знати, що по праву народження, тобто як донька, онука, правнука безсмертних темних, ти маєш належати Темному світу. Звичайно, право вибору залишається за тобою, але та, що називає себе Птахою, вчинила надзвичайно підступно та підло…

Він говорив. Мальва торкнулася рукою сонячного сплетіння. Звісно, безсмертні вміють блокувати почуття, але чомусь він не скористався цим умінням. І дівчина зовсім не слухала його балаканини, тільки спостерігала за тим, як довкола голови чоловіка кружляють небезпечно-грізні хмари, з рота вилітають слова, думки, стаючи дивною сірою субстанцією, яка не опадає долі, а просто налипає на того, хто говорить… Стрибог сумнівається, він не вірить у те, що каже. Він просто має так говорити і тому галайкотить.

Усередині дівчини наростав спротив. Що ж, якщо він думає, що вона сюди прийшла, щоб стати на бік темних, то дуже помиляється. Бо якщо у нього і його компанії щодо неї свої плани, у неї щодо них можуть бути також протилежні.

Мальва різко перебиває Стрибога:

– То капєц, може, заткнешся, Стрибоже? Чесний самаритянин, блін. Птаха – брехуха, а ти хто? Га? Мо’, художника Святослава згадаєш? Борець за правду віднайшовся, бляха муха! Не лікуй мене, добре? Чи ти хочеш зробити все можливе й неможливе для того, щоб я навіть не спробувала тебе запізнати, зрозуміти логіку вчинків. Бо ні про яку любов, Стрибоже, до так званого батька з мого боку і мови наразі нема. Затям собі таке: я донька своїх матерів та свого батька. Так, мами у мене дві – та, що дала мені життя, і та, що виростила. Пощастило мені з мамами. І ще хрещену маму маю. Птаху. Бо без неї і не народилася б. А от з батьками сутужно. Тому що справжній, поки, лишень один. І це не ти. Бо це високе звання слід заслужити. А чим ти його заслужив? Може, ще на когось перетворишся та прикриєшся пишними ідеалами? Тому-то таке, друже бобер… Патякаючи різну дурню, лишень шкодиш собі.

Стрибог ошелешено дивився на Мальву, аж рота від несподіванки відкрив. Через те нагадував не жорстокого та сильного бога, а розгубленого хлопчика, якого спіймали на гарячому. Але врешті, зібравши докупи всі думки, видав із себе ще одну словесну порцію:

– Що? Як це? Це, це…Той хлопець Святослав – то зовсім не те, що ти думаєш. Ти потім зрозумієш. І в мене не було іншого виходу, щоб той… І я ж не знав, хто ти, тобто не та…Е-е-е-е-е-е… Тобто то все світлі, вона, та клята Пані Довершеність, у всьому винна. – Ледве не перейшов на крик, бо аргументів не вистачало: – Врешті, дочко, це несправедливо! Чому ти їй більше довіряєш, аніж мені? Ус е непросто насправді, зрозумій, дитино.

– А то! Я ж не теперішня. Тобто… Чому тоді, як ти думаєш, я з тобою базарю, чисто по приколу, чи шо?

– Вибач, тобто що значить «базарю» і «приколу»? Ми не торгуємося, і тебе колоти я не збираюся.

Мальва аж сплеснула долонями:

– Тю, йо-ма-йо. Як у вас усе складно. Блін, і темні нормальної мови не знають. Ви ж наче маєте бути того – неправильними. Тобто більш центровими.

– Якими? – Мальва нажахано розуміла, що Стрибог її розуміє ще менше, аніж Птаха. Та принаймні намагалася, і у відповідь Мальва також пробувала з Птахою розмовляти нормально. А тут? Хе!

Дівчина наїжачилася, почала майже нормально відповідати і повільно казати, наче говорила з душевнохворим:

– До-ро-гень-кий, зо-ло-тень-кий та-точ-ку! Ка-жу, що я спецом, тоб-то спеці-а-льно, сю-ди прий-шла до те-бе, щоб по-ба-чи-ти світ тем-них у на-ту-рі, тоб-то на влас-ні о-чі, як-що вже інакше не можна. – Перевела подих, продовжувала вже спокійно: – І якщо ти кажеш, що мене підмовили, то помиляєшся, бо, до речі, тільки дякуючи Пані Довершеності, як ти Птаху обізвав, я зараз тут. Чесно зізнаюся, згадуючи твій фокус-покус зі Святиком і те, як ти ледве не порішив Птаху, не дуже хотілося до тебе повертатися. І тому, мій файнесенький таточку, у мене до тебе навіть не прохання, вимога. Щоб я нічого образливого в бік Птахи і випадів щодо простих смертних не чула, окей? І мені фіолетово-бузково, що там інші темні про це думають, зараз мене цікавиш тільки ти. Ну шо, зашарив, тобіж врубався? Тю. Блі-і-ін, зрозумів?

Мальва, коли дуже нервувала чи сердилася, вже не могла нормально говорити.

Стрибог вражено мовчав. Він не сподівався від Мальви такої реакції – це точно. Вона могла бути розгубленою, трохи зніяковілою, може, ледь-ледь упертою, але такою зухвалою… Він, будучи обмінчуком Святославом, здавалося, непогано вивчив її характер, манери. Ніжна, добра, довірлива. А тут така зверхність, презирство та непокора. Звісно, хлопчику Святославу вона хотіла подобатися, тому й старалася стати кращою, а зараз не до церемоній – вже яка є. І Стрибог ледве стримувався, щоб не бовкнути дівчині зайвого, бо найменше хотів зараз війни з власною донькою. Має юнка запальну вдачу. Ще закомизиться і передумає йти. Тож відповідав удавано спокійно, взявши себе в руки:

– Може, не станемо сваритися, дочко, га? І недоречно зовсім, люба, ставити якісь там вимоги. Чи ти не чула, що я щойно розповідав? Як ти можеш зі своїм рідним батьком так розмовляти? Ох, роботи у нас з тобою багатенько, я бачу. Тут великий та мудрий Морок має слушність – ти рідкий матеріал, а не щире золото. Та, зрештою, що хотіти від смертних, серед яких ти виросла? Хіба отруйне зілля може дарувати неотруйні плоди?

Мальва іронічно посміхнулася. Стрибог починав її дратувати. Тому одразу відбилась, не довго думаючи:

– Та ну! Йоперний театр, тобто цирк на дроті, вкупі з клоунами. Ну шо ти гониш? То, може, ти себе вважаєш ідеальним, га? Теж мені зебестовий знайшовся! Я з тобою сперечаюся? Оце мене схарює конкретно. Та я ще й не починала. От як почну, ще не такої заспіваєш. А щодо темних та того твого світу…

Стрибог різко перебив дівчину:

– Це і твій світ, дитинко, це світ твоїх предків.

– Йоханий бабай! Прям убойно! Тупо провал! Але, я ще раз тобі повторюю, папічок коханий-травою напхáний, що не терпітиму, коли ображатимуть смертних чи Птаху. Це табу. Лишень за цієї умови я піду з тобою до дідька в зуби. І потому вже від тебе, ти, тіпа, мій Учитель від темних, так? Так от – від тебе залежить, чи мені у вас сподобається. Тому, дорогезні мої темні, Птаху і смертних не ображати. Це навіть не прохання! Домовилися?

Стрибог криво посміхався. Мала була вперта, як віслюк.

– Домовилися. –